Одержимість - Алекс Грей

ти не розумієш, — каже, — французькою розмовляли Наполеон, Моне і Ренуар, Екзюпері і Дюма, Жюль Верн і Бріжит Бордо, Азнавур, Бельмондо і Жанна Д'Арк. — коротше, він мені перераховував сотні знаменитих французів, говорив, що це мова любові, мова майбутнього, що ми всі — лохи і не розуміємо, що все мистецтво, і взагалі практично весь світ тримається не на Америці, як тоді вважали, а на Франції, просто її недооцінюють. Потім він мені довго втирав про те, що нащадки його були теж з французів. Виявляється, що його прапрабабка під час війни 1812 року жила на окупованій французами території і служила служницею в якихось французів. У радянські часи її за таке відправили би валити ліс, в кращому випадку, але тоді на це ніхто не зважав. Так ось, служила вона в одного французького генерала домробітницею, ну і, за версією Макса, а він стверджує, що це стовідсоткова перевірена правда, вона згрішила з якимсь французьким капралом, що, дійсно могло бути правдою, дивлячись зараз на Макса. Потім французів перемогли, з Росії вигнали, а прапрабабка, покинута капралом, і вагітна напівфранцузом-напівросійським прадідом Макса залишилася в своїй глибинці. Природно, документів тоді нормальних ніхто нікому не робив, тому, доказів французької крові Макс тоді не знайшов, але був все одно впевнений, що він — француз. Однак, у прапрабабки залишилися любовні листи французькою мовою, нібито адресовані саме їй. Ці листи дивним чином збереглися, я їх особисто бачив. Там були підпис і прізвище того самого француза. Макс писав в різні організації, замовляв генеологічні дерева, йому прораховували і розробляли його родоводи. Коротше, він витратив багато грошей на це, але одного разу з Франції прийшла відповідь, що він дійсно нащадок знатного французького роду, а той капрал, після повернення з Росії через кілька років став мало не генералом французької армії. Але і це ще не все. Виявляється, праправнучка того генерала якось натрапила на інтерв'ю з Максом в одному журналі, побачила ім'я свого прапрадіда в статті, а так само фотографію Макса і закохалася просто по самий Ла-Манш. Написала йому листа, в якому повідомляла, що він навіть частково спадкоємець, хоча спадок зовсім крихітний, — лише невеликий замок на березі Лігурійського моря, кілька сотень гектарів виноградника, стайні з породистими кіньми, парочка яхт і якісь там рахунки в банку. Макс тоді і вирішив, що раз він француз, то просто зобов'язаний знати французьку, ось і пішов на курси. Він жив і марив Францією. Подав документи на виїзд, але в посольстві якось занадто довго розглядали його папери, а він в цей час мучився від нерозділеного кохання до своєї однокурсниці Ілоні. Ілона ж, в той час, не мала до Макса особливих почуттів, бо була зайнята іншим, вже не настільки молодим, але вже хірургом, завідувачем хірургічного відділення, з яким була готова розділити не тільки радості і горе, але навіть кушетку в перев'язочній під час нічних чергувань. Макс страждав, вона не помічала цього, та й взагалі не помічала Макса. Ще й ці нерозділені почуття підштовхували Макса втекти будь куди подалі з цієї країни, щоб не бачити ніколи щасливого погляду тієї гримзи. Аж раптом приходить відповідь з посольства, що, типу все в порядку, ви — француз, ми це перевірили, можете валити в свою Францію і жерти там жаб. Макс зрадів, кинув хірургію, продав квартиру, машину, все своє майно і через тиждень був готовий відчалити на батьківщину Шарля де Голя і Едіт Піаф. Пам'ятаю, як ми його проводжали тоді. Сумно було, тому що в той час, якось всі масово почали виїжджати з країни, всі найкращі друзі. Хто в Ізраїль звалював, хто в Канаду, хтось, навіть в Аргентину. А ось Макс поїхав до Франції. Він поїхав, а ми залишилися. Ми постійно листувалися, зідзвонювалися, він особливо нічого не розповідав, а потім якось написав, щоб я приїжджав до нього на весілля. Віза у мене була відкрита, проблем з візами в мене тоді не було, я займався спортом і мав службовий паспорт, в який ставили будь-які візи. Був я у нього на весіллі тоді свідком. Звичайне весілля, не шикарне, але й не бідне. Яхта була замовлена величезна, і вони прямо на борту яхти у відкритому морі вінчалися. Правда, Ніколь — наречена виявилася старшою за нього років на десять, але в неї був один величезний плюс — вона була чистокровною француженкою. Я, правда, спочатку прийняв її за майбутню Максову тещу, тобто за маму нареченої, але добре, що мені все встигли пояснити, що саме вона майбутня дружина українського доктора. Вона від великої любові одразу ж переписала на Макса весь маєток з виноградниками, кіньми і замком. Так і жили вони досить щасливо, як я міг зі сторони спостерігати. У неї була дочка від першого шлюбу, Макс навіть спробував до неї позалицятися, але дружина в нього була сувора і авторитетна, і Макс вирішив не ризикувати. Не дивлячись на досить забезпечене життя, він все одно любив медицину. Але дипломи пострадянського зразка тоді в Європі не котирувалися, і, незважаючи на напівфранцузьке його походження, Максу довелося заново вступити до медичного університету вже у Франції. Він відівчився п'ять років в універі, досить успішно, і знову йому пророкували велике майбутнє в якості хірурга, а він, дійсно був талановитим в цьому плані, але в одну мить він якось передумав бути хірургом і пішов перевчатися на стоматолога. Провчившись ще пару років, він відкрив свій невеликий кабінет, який згодом виріс в солідну клініку. Клініка давала йому хороші доходи. Через приємні ціни і відмінну якість до Макса почали приїжджати лікуватися навіть французькі зірки, діячі культури і мистецтва, політики і письменники. Макс, який і без того жив небідно, перейшов в категорію досить успішних людей Франції. З ним робили інтерв'ю, запрошували на різні медичні форуми та конференції. На одному з таких форумів він знову зустрівся з тією самою однокурсницею Ілоною, яка раптом в один момент зрозуміла, яка вона була недалекоглядна дурепа, що повірила якомусь хірургу, який, хоч і був заввідділенням, але все одно, виявився негідником, який зрадив їй з молодою аспіранткою на їхній кушетці. У цей момент прозріння якраз і зустрівся їй Макс, весь такий успішний, засмаглий, з легкою неголеністю, замком і пристойними рахунками в банках. Парочка коктейлів, спогади про студентське життя, легка, невимушена обстановка пробудили в Макса колишні почуття, і забувши про те, що одружений на француженці зі знатного роду, він запропонував Ілоні руку і серце. Ілона була теж