Теорія українського кохання - Микола Володимирович Томенко

б… а потім хтось вернув би до хати вже менше смутний.

А тепер? Чи хтось менше смутний? Чи хтось чує, як його хтось любить? Хтось його так високо ставить в думці своїй і так заздро боронить від всього, що може вразити чи образити. Нехай хтось не зневажає себе, нехай хтось плаче, комі йому тяжко, але нехай не катує себе за, бо комусь іншому болить від того, дуже болить…

Ні, ні, хтось тільки зробить паси дуже-дуже ніжно і не буде вже нічого казати, а хтось і так буде читати чиїсь думки. Хтось.

Українка Л. Зібрання творів. У 12 т. — К., 1975—1978. -Т. 11. - С. 266—268.

Іван Франко (1856—1916), відомий український письменник, вчений, громадсько-політичний діяч. Лист Івана Франка до Ольги Рошкевич

Не знаю, чи Ви розумієте те, яке важке завдання Ви наклали на мене, просячи мене нічого більше Вам не писати… Якщо Ви й можете відповідати мені, - це моє останнє лікарство, - стану спокійнішим, коли розкрию Вам усе своє серце… Якщо б Ви могли заглянути у моє нутро, — Ви б знайшли там сто разів більш фантастичні образи, сто разів гарячіші почуття, та я сам поборюю їх, бо, може, й це сяк чи так містить у собі багато такого, що може Вас образити, бути для Вас немилим…

Я хотів до свого теперішнього листа зібрати всю свою відвагу, увесь свій лише можливий спокій, але вже тепер бачу, що це для мене, мабуть, буде неможливим. Моя рука дрижить. В цю хвилину пересуваються переді мною усі роки нашого знайомства, почавши від того вечора, коли Ви сказали мені: «Сподівайтесь, що все буде добре», дотепер. Так, я надіявся — не скажу вже, на взаємне кохання з Вашого боку, я надіявся на те, що Ви все ж раз виявите мені зовсім щиро всю правду. Були дні, - і вони вже минули, — коли я був такий сміливий з Вами, що я усно говорив Вам про це, — але й тоді Ви завжди говорили: «Пізніше, пізніше. Говоріть наперед з батьком». І це сталося, - а я все ще не маю певності щодо Ваших почувань… Чого я не перестраждав під час цих канікул! Каждий вечір, каждий ранок приносив мені нову муку…

Горак Р. Тричі мені являлася любов. — К., 1987. - С. 22.

Маркіян Шашкевич (1811—1843), поет, громадський діяч. Лист Маркіяна Шашкевича до дружини Юлії

Дорога любочко моя! Юлюнцю моя! Хотів би тобі багато розповісти, але чи зумію те написати, сумніваюсь, бо є це, власне, слова — дрібниці для інших, котрі лише у плавній, щирій, відвертій, добродушній, веселій розмові розлученого подружжя щедро можуть приходити на думку.

Юлюнцю, проси тата добродія і маму добродійку, щоб дозволили тобі в суботу приїхати і повеселити знудьгованого чоловіка. Проси маму також мене і від себе, щоб була ласкава разом з тобою приїхати, бо в неділю візьму останнє посвячення священика божого.

Цілую тебе, дорога Юлю, ти знаєш як щиро. Кохай мене, як я тебе кохаю, — і буду я щасливий, ти будеш щаслива, бо я тим щасливий, що тебе кохаю.

Твій Маркіян.

Шашкевич М…, Вагілевич І., Головацький Я. Твори. 1-С. 126—127.

Василь Стефаник (1871—1936), відомий український письменник, громадський діяч. Листи Василя Стефаника до Ольги Кобилянської

1 жовтня 1898 року, Русів.

Добра пані!

Ваша лілія тепер моя. Я єї гірко ніс. Дорогою я боявся, аби не спеклася в моїх руках. У лісі я єї купав у керничці,як малу дитину.

То не може бути, аби вона кому стояла на заваді.

Ви лиш так єї уздрите. Я запутаю свої смагляві руки у Ваше чорне волосся і приведу Вас до неї. Мої руки будуть, як галузє дуба, а волосє Ваше буде як шовк коло дуба. Мій товариш, вітер, буде зі мною гратися - а шовк буде плакати - тихонько, ніжно — як шовк знає.

Тогди Ви побачите лілію мою в книжці, з одного боку червоний лист свидовий, а з другого жовтий, черешневий.

Я буду Вам казати: Лілію Вашу я вбив. Я не люблю цего квіту - він такий біленький, що чоловік мусить єго сплямити. Най ангели тримають єго, бо то їх чічка. Тому я поклав червоний і жовтий лист коло неї, аби вона вмерла. Я її файно замордував. Тепер білість єї від неї відстала, а за нею десь далеко виднієся сива ткань. Так з білого мармору виглядає сивий. Я люблю червону рожу. З неї, як зі скали спливає червоність і по світі розходиться — ріки грубі і масні. Як по дорозі стоїть то пропадає в заливі червоности. Кожда пропаде.

Ще люблю жовту рожу. Вона як дідько смієся з червоної, з грубої і масної. «Хоть ти їх тілько годуй - каже - тих людийсвоїм червоним смальцем любовним, то вони не понажираються, все будуть облизуватися!»

Я Вам дам жовту і червону рожу. Ви їх ліліями не замордуєте. Ваші лілії умруть.

Хотів би м на Вас пімститися і чую, що сили мені хибує. Ваш лист так мене мордує, що єго закопаю. І прийшло Вам на душу говорити так, як осінь говорить!! Я люблю осінь, але як вона балакає - то…

Треба бути духом, аби самоту і тишину любити. Мене тишина виносить на такі висоти, що мені голова в'яне і я скочуюся, як камінь у долину. Мені тогди треба дуже білих рук, аби мене гладили по