Теорія українського кохання - Микола Володимирович Томенко

У Михайла Коцюбинського в чернетках до оповідання «В дорозі» знаходимо симпатичний фрагмент опису своєрідної пристрасті природи: «Це була оргія квітів…і трав, п'яний сон сонця,…якесь шаленство кольорів, пахощів, форм».

Звичайно, за традицією, в темі любові-кохання домінує червоним колір. Це і фольклор, і пізніші поетичні твори, що стали основою для популярних пісень.

«Два кольори» Дмитра Павличка:

«Червоні маки» Романа Савицького:

Українською традицією вважалася також своєрідна, толерантна сороміцька лексика. Історично на публічному рівні в Україні не застосовувалися «відверті» висловлювання про інтимне життя. Той же М.Коцюбинський, обговорюючи з М.Могилянським переклад свого оповідання на російську, намагається довести, що спеціально дозволив слово «зади», оскільки це виправдано за текстом. «Як ви пригадуєте собі, - пише автор, — в оповіданні «В дорозі» я ніде не вживай дуже грубих слів, а в останній сцені я зумисне вжив те грубе слово… Мені хотілося цим грубим словом ударить читача» т. Недаремно у 80-х роках під час активної дискусії щодо суверенізації України вигулькнула призабута тема національної, традиційної сороміцької лексики. Було зроблено спробу показати штучність російського «матерного языка» в традиційній українській мові. Молоде покоління журналістів і літературознавців намагалося навіть міфологізувати цю тему, описуючи різноманітні романтичні історії про «розкішшю», «прутня», «перса» тощо. Згадалися тексти Івана Котляревського та Івана Нечуй-Левицького, де описана звична українська лайка. Вона іронічна, комічна, бурлескна, трагічна, навіть нестерпно ненависна й зла, але не статева й брутальна. Проте вже найближчим часом виникає інша тенденція: критика української художньої літератури, що не спромоглася витворити жодного пристойного еротичного чи порнографічного твору. Тому представники альтернативної письменницької генерації вирішили максимально наблизити літературну мову до побутової, включно з типовим матерним компонентом. Парадоксально, але, попри всі намагання, такі твори не змогли оформитись як суспільно сприйнятна течія модерної літератури.

Серед культових слів українського кохання і ніч. У багатьох філософських та літературних роздумах ніч не просто важливіша за день з міркувань виключно сексуальних, вона — серце почуттєвого у людини. Саме вночі найбільше мріють про день. І сон — це теж думки про день. Коли ми говоримо, що ніч важливіша за день, повинні додавати, то вона почуттєво майже завжди визначає майбутній день. День — у сенсі життя. Через ніч можна заглянути не просто в день, можна збагнути душу одне одного. Недарма Олександр Олесь знаходить блискучий образ:

Якщо шукати метафори давньої філософії, то в українській традиції, як я її розумію, ніч — це душа, а не тіло… Ніч вимагає, перш все, почуття, а вже потім — пристрастей.

Загалом, місією української мови була необхідність найвиразніше й наймилозвучніше передати свої думки один одному, а вже потім спілкуватися із суспільством чи світом. Саме тому в ній беззаперечно існує багатобарвна стилістика інтимного і неформального спілкування, а менш виразно представлена публічна і професійна лексика. Логіка історії зробила українську мову кохання і почуттів набагато важливішою за українську мову політики і науки.

Подібні збірки були традиційними для багатьох країн світу. В Україні видавалися «Пісні Купідона: Любовна поезія на Україні XVI — початкуXIXст. «(1984), «Чари кохання: Любовна лірика українськихпоетів XIX- початку XXст. «(1985), «Оріон золотий: Любовна лірика українських радянських поетів» (1986) та «Український декамерон «(1993).У Росії видання «Любовь в письмах выдающихся людей XVIIIи XIXвека» побачило світ у 1913 році та стало бібліографічною рідкістю, потім було перевидане 1990 року в Москві. Збірка упорядкована однією з найбільш відомихлітературних пар початку століття в Росії - Федором Сологубом та Анастасією Чеботарьовою. У передмові Сологуб писав: «Ця книга не збірка еротичних листів у вузькому розумінні цього слова; водночас її не слід розглядати як збірку, що претендує на історичну повноту і закінченість. Ця книга має характер виключно психологічний, а її мета — продемонструвати читачеві видовище душі, яка глибоко і сильно переживає різноманітні почуття, повнозвучно відгукується на всілякі явища - одним словом, перед картиною душі, просвітленої коханням» .

Авторська версія антології українського кохання подається традиційно - листування, точніше фрагменти чи повні тексти листів відомих людей, далі поезія й прозові твори про розуміння, суть кохання. Вибір творів для «Антології»здебільшого суб'єктивний, хоча й тут застосовано певнізагальні принципи. Перший - це максимальне представлення думок найвідоміших мислителів, державних і громадських діячів, митців, другий - використання саме таких ідей, думок, що вирізняються самобутністю і одночасно традиційністю тлумачення українського кохання.

Любовь в письмах выдающихся людей XVIII и XIX века. — М., 1990.- С.З.

Моя сердечне кохана, найліпша; найлюбезніша