Теорія українського кохання - Микола Володимирович Томенко

16. ХІ.1900

Українка Л. Зібрання творів. У 12 т. К, 1975. - Т. 1. - С. 257—259.

Микола Вороний (1871—1938), поет, літературний критик, громадський діяч. Палімпсест Коли в монастирях був папірусу брак, Ченці з рукопису старе письмо змивали, Щоб написати знов тропар або кондак, І палімпсестом той рукопис називали. Та диво! час минув — і з творів Іоанна Виразно виступав знов твір Арістофана. Кохана! Це душа моя — той палімпсест. Три роки вже тому твій образ чарівний, І усміх лагідний, і голос твій, і жест — В душі я записав, зворушений, щасливий… І хоч виводив час на нім своє писання, Твій образ знов повстав і з ним моє кохання!!

Одеса — Київ, у потязі, 1903 р.

Ні, не забув… Ні, не забув я, люба зірко, З свого чуття і з пам'яті не збув… Хоч як було на серці гірко-гірко, Ні, не забув тебе я, люба зірко, Ні не забув. Хоч добре знав, що все пішло намарне, Що враз з тобою все я потеряв, — Все те розкішне і принадно гарне, Хоч добре знав, що все пішло намарне, Хоч добре знав… Проте кохав, кохав до божевілля!… Ківшами сліз я жаль свій заливав, А жаль той ріс, буяв, як чад похмілля… Проте кохав, кохав до божевілля. Проте кохав!… Ох, жаль, той жаль пекучий, невимовний, Він серце бив на часті, мов рискаль, А в іскрах сяв там образ твій коштовний… Ох, жаль, той жаль пекучий, невимовний, Ох, жаль, той жаль… Так рік минув, та не минули муки. Бодай би вже востаннє спалахнув І згас огонь кохання та розпуки… Так рік минув, та не минули муки… Так рік минув…

Чернігів, 1905 року

Вороний М. Поезії. Перекази. Критика. Публіцистика. — К., 1996. - С. 125—126.

Агатангел Кримський (1871—1942), відомий український вчений-філолог, сходознавець, славіст, письменник. Святе кохання Іділія (Уривок)

Обновилась, яко орля,

Юность мого серця;

Розпустила душа крила;

Пісня ллється, ллється…

П. Куліш Так! Тільки божество бува таке блаженне! З любові я святий!., святе моє кохання! І де ж на світі є хтось інший, окрім мене. Щоб мав такі, як я, шляхетні почування? Хай скептики речуть: «Є тисячі! Стидався б! Твої чуття ні кращі, ані гірші…» А я, мов гімназист, що вперше закохався. Із пафосом пишу наївно-щирі вірші…

Чари кохання: Любовна лірика українських поетів XIX — початку XX ст. — К., 1985. - С. 237—238.

Олександр Олесь (Олександр Кандиба, (1878—1944), поет, перекладач. Не жди пісень і слів признання. Хоть кожний, хто співати міг, Співав коханій про кохання І плів вінок з пісень своїх. Моє ж даремнеє бажання — Сказать про все я не зумів. Моя любов, моє кохання Для вислову не знає слів. Не жди пісень! Моє кохання — Пожар душі, і кожний згук Мого крилатого признання В огні згорає, повний мук.

Олесь О. Твори. В 2 т. — К.: Дніпро, 1990. - Т.