Після кави - Абдул Рашид Махмуді

— Ти будеш із Сальвою, — сказала вона. — Що ти думаєш?

І на цьому питання було вирішене.

— Я з тобою, де б ти не була, — відповів Мідхат, змусивши гостю засміятися. Вона побачила дивну істоту в жалюгідному середовищі, і ця істота сиділа в неї на колінах. Він давно не мився, його одяг був брудний, і на ньому не було спідньої білизни. Проте він говорив так, що здавався набагато старшим, ніж був насправді. І вона бачила, як він ішов поряд із Сальвою.

* * *

У базарний день Шабана подався в Абу Кабір. Він залишив свого віслюка в сараї — «гаражі» для віслюків, як він його називав, — і поспішив до головного кафе «Аль-Бурса», де зустрічались місцеві та приїжджі торговці й покупці. Він завчасно оглянув місце, розглядаючи кожне обличчя й придивляючись, чи є знайомі. Чоловік прийшов не для торгу, не для купівлі-продажу й Аллах знає, що гроші, які він мав у кишені, ледь покрили платню за дешевий готель, чашку кави, трохи тютюну, мідії та чай і цукор, який йому потрібно було купити для дому. Грошей було обмаль. Він приїхав розвіятись і дізнатися щось нове про іноземну гостю. Чоловік уважно розглядав обличчя людей, які входили та виходили, а також перехожих, але не знайшов жодної знайомої людини. Якраз коли він почав безнадійно нудьгувати, з’явилися його друзі Муса й Бахаа, сини мера. Його обличчя просвітліло. Він підвівся обійняти друзів. Як Шабана любив цих двох молодиків! Час від часу відвідував їх, а вони запрошували його на обід. Він робив вигляд, що відмовляється, аби вони ще дужче наполягали, поки, нарешті, не переконували його залишитися на обід чи вечерю. Про самі страви чоловік не переймався, бо від природи їв мало, але були й інші причини, чому він любив залишатися в їхньому товаристві. Перш за все, він отримував задоволення від їхньої компанії з ласки Аллаха: вони були приємними людьми, мали гарне почуття гумору й теж насолоджувалися його товариством. І чи були якісь заперечення, якщо ти любиш когось «благодаттю Аллаха», не спілкуватись із ним? Чому ні?

Приємно було й те, що в базарний день, коли він наштовхнувся на Мусу та Бахаа, вони оплачували його рахунок у кафе, щоб він зберігав частину грошей у своїй кишені на опіум. А міг бути обід і вечеря. Саме так і сталося. Утрьох вони попрямували до кебаб-крамниці Шебраві на сусідній від кафе вулиці. Це був простий невеликий ресторанчик з двома чи трьома столами на вулиці, де Шебраві готував шашлики, і дим від барбекю та його спокусливі аромати поширювалися на відвідувачів закладу. Але для Шабани шашлик був не родзинкою, а закускою до пляшки чорного «стійкого» пива. Хмелева гіркота тішила його, і тіло розслаблялося від його приємної дії, і тоді він замовляв ще більше. Варто було лише попросити, і його замовлення одразу виконували.

Розмова біля ресторану Шебраві йшла своїм ходом, поки не з’ясувалося, що Муса і Бахаа вже знали про іноземку та Салема Абу Хусейна, оскільки його родина й родина мера були пов’язані шлюбом. І мірою того, як текла чорна рідина, спливали деталі історії. Молоді чоловіки розповіли Шабані, що батько іноземки, пан Петрос, власник бару, до якого часто навідувався Салем. Там він побачив Маріку й закохався в неї, а дівчина закохалася в нього. Говорили, що він викрав її, коли пан Петрос не дозволив йому одружитися. Але правдою, за словами молодих людей, було те, що вони побралися з благословення її матері та батька.

— Як це взагалі можливо? — ударився в сльози Шабана. — Це не має сенсу для мене взагалі.

— Потерпи, ти ось-ось почуєш більше, — відповів Муса.

І було ще більше: батьки неохоче погодилися, дізнавшись, що Салем, жіночий залицяльник, спокусив їхню дочку.

— Як це могло статися? — знову запитав Шабана. — Він побачив її в барі, я це зрозумів. Але як йому вдалося до неї достукатися?

Відповідь була така, що тільки один Аллах знає.

— Цей хлопець — тигр, — сказав Шабана. — Він справжній чоловік! Замовляй нам ще пива, Бахао, тому що розмова стає солодшою, — продовжив він, перш ніж запитати: — Гаразд, а де цей бар?

— Бару вже немає, — відповів Муса, вказуючи на місце, де він був. — Якщо ти проїдеш залізничний переїзд, праворуч буде станція й телеграф, а потім, якщо продовжиш прямувати далі, то побачиш дерева сірісу зліва. Ось де був розташований Петросів бар.

— Я ніколи не знав, що в Абу Кабірі є бар, — зауважив Шабана. — Ти хочеш сказати, що я все життя їздив туди-сюди між Абу Кабіром і Кассимом і навіть не знав, що там є бар? Я, мабуть, був сонною мухою. Ой, лишенько! Гаразд, а пан Петрос — куди він подівся? Він помер чи що? — запитав він, у відповідь почув, що Петрос і його дружина переїхали до Ісмаїлії, щоб бути ближче до своєї дочки.

Тож чи варто йому йти на те місце, де колись стояв бар, щоб самому побачити його? Він деякий час вагався, перш ніж з’ясувати все у своїй голові. Чоловік вирішив, що немає сенсу шкодувати про те, що минуло, — слава Всевишньому — і немає сенсу псувати безтурботний стан, яким він почав насолоджуватися відтоді, як зустрівся зі своїми чудовими друзями й насолоджувався смачним обідом. «Ми живемо сьогоденням», — сказав він собі. Але як Салем Абу Хусейн отримав дівчину? Яка історія!

* * *

Віслюк знав дорогу до села. Він віз Шабану по околиці Абу Кабіра, з боку лісу, через залізничний переїзд у напрямку Кафр-Сакр. Побачивши канал ас-Саді, він повернув праворуч дорогою, потім прискорився без наказу й без удару п’ятою. Чоловік поклався на інстинкти віслюка, оскільки він відчував, що майже досяг місця призначення. Шість повних пляшок пива прийняв Шабана на груди, прохолодні й приємні. Усе було добре. Якби тільки він міг знайти постійне джерело цього пива! Але привезти його в село було неможливо, бо це було дорого, і заборонено. А якби його брат шейх Саїд знав, що він робив, і наклав шаріатське покарання для тих, хто вживає алкоголь? Кассими в основному пили воду, частіше воду Нілу з каналу, або підземну воду зі свердловини. У більшості випадків вони не згадували слово «алкоголь», а називали б його «вода». З контексту було б зрозуміло, що вони мали на увазі, і коли вони хотіли натякнути,