Після кави - Абдул Рашид Махмуді
Потім сталася велика несподіванка, незадовго до заходу сонця — з’явилося велике зібрання салехів, подібного видовища ще ніколи не бачили. Здавалося, вони височіли у своїх вільних джильбабах, високих капелюхах і шарфах, що обвисали з їхніх плечей і тягнулися по землі. Вони завмерли на місці, аж поки не забили в барабани, тоді до них повернулося життя, і люди розташувалися колом. Танець розпочався з повільного ледь чутного плескання, але яке потім ставало все гучнішим і швидшим, оскільки атмосфера нагрівалася, а глядачі пройнялися тремтінням, яке торкнулося кожного. Танцюристи-салехи гармонійно скандували в такт аплодування: «Аль-Дах Йо... Аль Дах Йо». Це була нікому не зрозуміла фраза, але вона стала назвою танцю, що передавалася з покоління в покоління салехів, які тепер були найкращими виконавцями пісні в усій місцевості. Чоловічі голоси злилися в один, повторюючи спів, який бився, і «це торкалося найпотаємніших струн серця», як сказав Шабана. Здавалося, що спів просочився через тіло Шагіри, циганки, і, ніхто не помітив як вона проскочила повз чоловіків, зайняла позицію в центрі кола й обмотала одним із чоловічих шарфів свої стегна. Він не проти, як і інші чоловіки, хоча танець традиційно був чоловічою справою. Її груди та сідниці тряслися й запалювали ентузіазм публіки, деякі з натовпу підспівували танцюристам.
Увечері несли великий мідний посуд, наповнений великою кількістю їжі, особливо шматками м’яса та стравою, яку село ніколи не бачило, приготовлена шляхом вимочування хліба в м’ясному бульйоні. Усі їли досхочу. Після обіду гості зібралися в будівлі сіри, з одного боку був ряд для жінок і дітей, а з іншого — для чоловіків. Святкування були такими ж, як у минулому, коли поети спускалися в село, щоб заночувати після бенкетів, а вірші декламували до півночі. Незадовго до півночі Шабана вже не витримав впливу танцю Шагіри, тому вирвав барабан з руки її чоловіка й узяв на себе роль барабанщика. Здавалося, ні Шагіра, ані її чоловік не заперечували, а жінки сміялися й плескали в долоні. Крики стали гучнішими, а оплески — інтенсивнішими, коли глядачі побачили, як циганка реагує на барабани Шабани. Вона почала проходити крізь ряди публіки, танцюючи, цокаючи підборами й розмахуючи волоссям, як кобилка, демонструючи свою блискучу молодечу силу.
Лише зовнішній вигляд Закі зіпсував святковий настрій. Гості бачили його тільки під час трапези. Він міг приєднатися до будь-якого столу й їсти все, що йому заманеться, але натомість він схвильовано продовжував ходити, переходячи з однієї таці до іншої, щоб перехопити трохи їжі звідусіль, засовуючи cобі щось із перехоплених страв у кишеню. Деякі з гостей, що пригощалися, припинили їсти, а в інших від здивування та смутку шматочки застрягали в горлі. Їм було неприємно й боляче споглядати, як чоловік, який славився шляхетною лицарською вдачею й завжди був радий своїм гостям, так принизливо вчиняє. Закі продовжував рух між тацями, поки Шабана не підвівся, та не випроводив свого двоюрідного брата додому. Він залишався з ним удома, допоки не прибрали весь посуд.
Через кілька днів сини Кассима з тривогою повторювали, що зближення Салами й Закії в халяльний спосіб[19] було останнім почесним дорученням Закі. Після цього Закі було не впізнати. Через два-три дні після завершення весільних церемоній він поводився зовсім дивно. Уперше це сталося тоді, коли, проходячи повз будинок однієї родини, яка зібралася біля низького столика за вечерею в Рамадан, Закі не вітаючись приєднався до трапези. Оговтавшись від здивування, господар дому заговорив: «Раді бачити й ласкаво просимо, шейху Закі», але Закі почав хапати їжу зі столу, не звертаючи ні на кого уваги й навіть не чекаючи молитовного заклику на заході сонця, який дозволяв розпочинати трапезу. Решта родини здивовано й збентежено обмінювалася поглядами, поки батько не цитьнув, щоб вони замовкли. Закі поглинав їжу; це був той самий чоловік, який був відомий своєю стриманістю та гордістю, той, хто завжди чекав, поки всі за столом почнуть їсти, чи то гість, чи господар. А якби він був господарем, то брав би найменшу частку їжі, оскільки його обов’язок і радість полягали в тому, щоб кожен гість їв по заслугах і навіть більше.
Згодом ознаки його божевілля стали очевидними, і новина ширилася околицями. Колись тверезого шейха бачили, як він їв і пив у день під час посту. Люди бачили, як він лежав на животі на краю Затоки та пив воду. Він перестав молитися в мечеті й почав бродити вулицями і полями, постійно повторюючи одну й ту саму фразу: «Чому ти мене підвів?» Він зупинявся, якщо бачив юрбу людей, які їли, щоб приєднатися до них і їв разом із ними, незалежно від того, дозволили вони йому це чи ні.
Спочатку люди жаліли його. Вони говорили: «Тут немає ні сили, ні розуму, Аллаху» або «Змилуйся над поважним шейхом, що потрапив в немилість», ділячись з ним своєю їжею. Але потім вони втомилися від цієї ненаситності й сахалися його поведінки, почали глузувати з нього й відганяти. Коли він наближався, дехто підкидав вгору залишки їжі, і він ловив їх, як собака, та прямував далі. Це був єдиний спосіб відчепитися від нього.
Відразу після того, як закінчився Рамадан та пройшло святкування Ід аль-Фітр[20], хлопці ходили за ним, співаючи: «Чому ти мене підвів?» Закі дуже хвилювався й повторював фразу в такт ритму їхнього співу, прискорювався, виснажувався. Усі його запитання перетворювалися на скиглення й ридання, а це ще більше тішило дітей.
Удар, який скосив Закі, наздогнав і його тітку Нафісу, яку всі знали в селі. Жінка не була на весіллі, хоча саме вона прихистила наречену й підштовхнула Закі погодитися на шлюб. Після цього вона тяжко захворіла й померла, переймаючись долею племінника. Хоч вона завжди нагадувала, що все в руках Аллаха, але так само постійно повторювала, що все це із Закі сталося через шлюб, якого він не бажав. Чоловік утратив розум через крах своїх надій: «Нещасний чоловік, — повторювала вона. — Він узяв на себе більше, ніж міг витримати».
Люди запитували про суть фрази, яку він пробурмотів. Хто був той бідолаха, до якого він звернувся у своєму докорі? Шейх Хамед і шейх Саїд — двоє експертів з юриспруденції обговорювали це питання. Шейх Хамед вважав, що Закі дорікає брату, адже той не дослухався до його поради не продавати свою частку спадщини. Але шейх Саїд думав інакше.
— Про що ти говориш, його брат та інші такі дурні? Я вас
