Після кави - Абдул Рашид Махмуді

— Чому ви це зробили, тітонько? — видавив через силу Закі.

— Вона прийшла й попросила моєї допомоги, — відповіла жінка. — Хіба я не можу її врятувати? Якби Зейнаб була жива, і Закія пішла до неї, як ти думаєш, вона б її відштовхнула?

— Дівчина у вашому домі, а це означає, що тепер вона наша відповідальність, — тихо сказав він. — Що нам робити, тітонько?

— Що нам робити? — перепитала вона, намагаючись підвестися. — Хочеш, Закі, я скажу тобі, що робити? Де твій розум, моя любове? Ти справді засмутив мене, клянусь Богом. Допоможи дівчині, будь ласка!

Оскільки він завмер на місці й навіть не кліпнув, вона нахилилася до його руки, щоб спробувати поцілувати її.

— Дай мені руку, щоб я поцілувала, але просто допоможи їй.

Закі роздратовано відірвав руку.

— Не дай Боже, тітонько! Я поцілую ваші руки й ноги, але, будь ласка, не просіть цього від мене.

Вона затрималася біля дверей, аби ще раз просити його, закликаючи до дружби й любові між ними, але він був непохитний у своєму рішенні.

Тепер Закі потрапив у пастку. Коли Закія зникла, він відчув полегшення, як і всі інші, бо ж це означало, що проблема обмежиться покаранням Салами, із Саламою можна буде впоратися. Він прийме будь-яку кару, яку вибере його дядько. Але стара прийшла й усе зіпсувала, узявши дівчину під свою опіку. Завдяки цьому дівчина стала тягарем на плечах Кассимів, бо її треба тепер оберігати. Ба’ більше, цей тягар ляже на його плечі. Наче йому не вистачало проблем і обов’язків. Найважчим було відчуття, що все йде до його загибелі, що рід Кассимів більше не має вищості, що його влада над людьми зникає, і що він став не в змозі відбитися від зла, не кажучи вже про інших. — «Де твій розум, Закі?» Справді де був його розум? Його розум більше не підкорявся йому. Стара думала, що йому слід одружити Саламу з Закією. Вона не сказала цього прямо. Але саме на це вона натякала, і так гадала опіумна голова Шабани. Йому сказали, що це рішення, яке сподобається Зейнаб, і що це рішення сподобається Аллаху та його пророку. Але він ніяк не міг це прийняти. Вибачте, тітонько, вибачте Зейнаб, вибачте всі. Я не можу нічого, крім цього.

Опіумна голова Шабани, який у своїй суперечці процитував слова пророка про спарювання та розмноження, заслуговує смерті. Він був грішником, який вживав алкоголь в Абу Кабірі, згідно з чутками, які дійшли до нього. Це чоловік, який не утримувався від гріха, і якого нічого не хвилювало, окрім того, що він був під кайфом. Він збирав хлопців навколо себе на зборах громади, щоб змусити їх у всьому сумніватись, насміхатися з кассимів і знищити все, що вони побудували.

І Раді прийшов до нього, з покорою, благаючи й розповідаючи про громаду та братерство. Але це був ненаситний, пихатий чоловік, який не дбав ні про що, крім власної наживи. Ні разу він не чув, щоб Раді допоміг комусь у біді чи був щедрим до гостя або добрим до бідних. Раді ніколи не відкрив гаманець, щоб пожертвувати хоча б піастр на утримання мечеті. «Світ змінився, Закі, — сказав Раді, коли його попросили про пожертви. — Час сіри минув». Хто тепер тримає двері навстіж відкритими для кожного гостя та перехожого? Такі нині реалії, незважаючи на щедрість Аллаха, який дав йому багатство та широку славу. Він торгував бавовною та пшеницею, його дружина торгувала птицею, яйцями, маслом, а син мав крамницю на сільському шляху. Якби могли, вони б продавали повітря. І він невтомно брав усе, що належало синам Кассима. Він шукав дружби із Зейнаб протягом усього її життя, оскільки боявся її впливу та сили. Але як тільки вона пішла з цього світу, він глибоко поринув у все те, що жінка залишила після себе, і таким чином посутньо розширив свої можливості. Він купив усе, що було в її синів, по черзі. І це йому було замало, тож чоловік звернувся до молодшого брата, щоб спокусити його продати свою частку спадщини й, таким чином, розсваритись зі старшим братом. Він продовжував спокушати брата Закі, збільшуючи пропозицію, поки той дурень не потрапив у його пастку. Проте й цього йому було замало.

Тепер він хотів породичатися з кассимами, щоб завдяки шлюбу стати одним із них. Салама був наївним ідіотом. Якби він одружився з однією з них, то забув би про свою сім’ю. Він поступився б своїй дружині та тещі й тестю, а його діти стали дітьми своїх дядьків по материнській лінії, жителів з Бахраві. І бахрав’яни стануть корінним населенням села, і сини Кассима працюватимуть на них. Зрештою, так усе й вийшло. Він помре, і Раді придбає землю у своїх дітей. І якби Раді помер раніше — оскільки він був старшим, — замість нього це зробив би його син Халіль, таким був би результат усієї цієї історії. «Вибачте, тітонько, вибачте, Зейнаб, вибачте всі. Я не можу. Аллах не обтяжує людину понад її межі».

Він стиснув кулак, ніби намагаючись зібратися з усіма силами відкинути те, що від нього вимагали, коли почув рух у кутку біля дверей. Коли Закі підвів голову й побачив Закію, по спині пробігли мурашки. Вона вийшла з тіні, бліда, з відкритою головою й одягнена в пошарпаний одяг, що ледь прикривав її тіло. Чого хотіла від нього дівчина?

— Закіє, що привело тебе сюди? — закричав він їй. — Чи не ти не скористалася моєю тіткою у своїх цілях? Хіба цього не достатньо?

Він бачив, як Закія розкрила рот, щоб промовити щось, але нічого не почув. Тож знову закричав:

— Молода жінко, чого ти хочеш?

Відповідь нарешті дійшла до нього, коли вона вимовила одну фразу:

— Абу Закі, мені потрібен ваш захист.

Дівчина говорила, дивлячись йому у вічі, а потім зникла так само швидко, як і з’явилася. Вона пішла геть, зникла, поглинута темрявою в тому кутку, так само, як з’явилася. Чоловік протер очі й розлютився ще більше. Чи то Закія була в плоті й крові, чи він бачив привида? Прихована сила міцно стискала його серце, намагаючись зламати й розбити його волю. Тож Закі в молитві впав на коліна в напрямку до найближчого кутка, голосно ридаючи.

— Якщо це було твоє бажання, нехай