Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук
Любка в цей час побігла вже на роботу, отже, теща не могла послати її відразу ж у бур’яни, щоб на законних підставах забрала звідти свого чоловіка, а тимчасом Коля-рибалка пив із п’яницями, щось там варнякав, вони також вигукували напівспотворені слова, і це в той час, як теща неприкаяно блукала біля бур’янів, не зважуючись туди зайти, бо знала, що Коля її брутально прожене, а може й стусана дати, бо забрати законно його могла тільки жінка, а тещі до цього, як він сказав би: зась!
Вона не втерпіла й побігла до телефона-автомата, що був на вулиці, аби потелефонувати дочці - може, та вирветься якось із роботи й наведе вдома лад, але рурка в телефоні-автоматі в черговий раз була відрізана й лежала поверх апарата, отже, щоб потелефонувати, треба було дертися під Просиновську гору, на що теща не зважилася, бо не захотіла втрачати заблудлого зятя з очей - її не так турбувало, що зять нап’ється чи навіть програється в карти, хоч і це також зле, як те: чи не почне він безсовісно Любці зраджувати - саме це й було основним пунктом моральних турбот тещі Колі-рибалки. Це вона вже трошки й підозрівала, однак виявилося, що Коля-рибалка зблудив зовсім в інший бік, тобто пустився берега, втрапивши в запій, що з ним також не раз траплялося - річ неприємна, але не порівняти її з тим, коли б він почав по-негідницькому, на переконання тещі, як справжній паскудник, стрибати в гречку, бо це вже було б не «пустився берега», а це вже була б розпуста - це слово Колина теща промовляла з такою зневагою, навіть ненавистю (коли дивилася телевізора і щось там таке показували, коли про щось балакали і таке згадували), що в неї при цьому тремтіли вуста й повіки. Тому до певної міри вона заспокоїлася, через це й не потелефонувала дочці на роботу - ввечері у них із Колею буде серйозна розмова.
А Коля тимчасом гуляв. Він напився й варнякав щось не до розуміння, як і його тимчасові кореша; потім вони грали в карти, а що Коля рішуче сказав, що всі наявні гроші він віддав на горілку, а на борг ніколи не грає, п’яниці поставилися до нього великодушно, і вони почали грати на щиглі, отож, коли програвали Коля з напарником, їх били по лобі щиглями, при цьому гомерично реготали, роззявляючи майже беззубі пащеки з білими лопатками язиків у ротовій отхлані, а коли вигравав Коля з напарником, вже вони били щиглями супротивників і так само гомерично реготали: «Га-га-га-га!» - і вилуплювали очі й роздирали пащеки, і ляпали радісно себе по стегнах, а часом обнімалися й слинили один одному мармизи. Потім Коля-рибалка встав і категорично мовив:
- Усьо, хлопці! Я баста!
І раптом метнувся з несподіваною для п’яного прудкістю (скажемо, що Коля дуже п’яний не був, бо пив не з охоти, а для годиться, та й грати комедію, як він відзначав, треба було) туди, де мала ховатися, за його розрахунками, теща. Розрахунок був напрочуд точний, теща підскочила, як на пружині, а Коля-рибалка загорлав:
- Гутюга! Лови її, заразу, лови підглядачку! Ось я тобі зараз кості переламаю!
Теща вже чесала від нього щодуху і коли хтось цікавий спромігся б зафіксувати швидкість, з якою вона чеше через бур’яни й городи (біг з перешкодами), а тоді й по стежці, то напевне б визначив рекорд у бізі для літніх людей, і це в той час, коли Коля-рибалка і в гадці не мав за нею гнатися чи її ловити, а тим більше ламати їй кістки - ні до чого це йому було, - а тільки либився самовдоволено, бо чудово знав, що теща не зупиниться ні на мить (для пристрашки він ще потупав ногами на місці, вдаючи, що біжить), щоб озирнутися (вона й не зупинилася й не озирнулася), що вона вскочить у хату і зачиниться там, сподіваючись, що він ломитиметься в двері - так вона й справді учинила. Але Коля й не думав сьогодні до вечора повертатися додому; зараз він би міг вільно погостювати в котроїсь своєї любаски, але любаски мають звичку не приймати того, з ким перестали крутити любов, а до Юльки не підеш із тієї простої причини, що її вдома нема, та й на роботу він до неї не вийшов, отже, нічого в неї не заробив. Тому Коля відв’язав човна, весла були тут-таки припнуті на ланцюзі, й виїхав на чудове, лискуче сонячне річкове плесо, а що не мав снасті для риби, то пристав до берега, роздягся й почав пічкурувати, тобто лапати рибу в прибережному камінні та корчах, і йому пощастило, бо вилапав головника, кілька великих пліток і кільканадцять пічкурів. Потім він пішов до компанії з трьох рибалок, які готувалися варити юшку, - риби в них було зловлено мало. Через те появу Колі-рибалки вони зустріли з ентузіазмом, один із них метнувся на городи, щоб потай нарити картоплі, заодно смикнувши й цибульку, другий же витяг із кишені аптекарську пляшечку з сіллю, другу з потовченим лавровим листком та перцем і був цілком переконаний, що цією часткою право на юшку здобув. Третій був грибник, тому махнув у кущі й невдовзі приніс два боровики, одного красноголовця та чотири бабки - і вони зварили таку юшку, від якої пахло на кілометр, і в тих, хто потрапив у той кілометр, густо потекли слинки, але чорта лисого вони з кимось тією юшкою поділилися; недаремно кожен з них носив із собою ложку й не розлучався з нею, отож і вихлептали ту юшку з казанка, для більшого смаку прикладаючись вряди-годи до плящини, яка знайшлась в одного з них; кожен мав, як то кажуть, «неблагополучне сімейне життя», отож шукали собі розваги й душевного спокою, як уміли.
А Колина теща в цей час сиділа, тремтячи, біля дверей, зачинених ізсередини на
