Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

- І вона платить тобі наложним платежем? - показав зуби Шурка.

Коля-рибалка подивився на нього насторожено.

- А ти все знаєш? - спитав.

- Брось, Коль, я їй оті двері вставляв, тож і знаю. Гаряча вона бабка, нє?

Тоді він побачив, що Коля-рибалка аж посутенів, Шурці було то приємно.

- Шо там у тебе з нею було, мене не інтерисує, - сказав жорстко Коля-рибалка. - А мене вона найняла за плату, пойняв?

- Да, пойняв, Коль. Наложним платежем.

- А будеш язиком патякать, то ти мене знаєш! - погрозливо сказав Коля-рибалка.

Шурка знав. Одного разу Коля його віддухопелив - було в них діло.

- По-моєму, ми говоримо як кореша, - сказав примирливо Шурка.

Тоді Коля дихнув на нього, і Шурка відразу ж збагнув, чого той такий войовничий, - несло з нього, як із бочки.

- Так от, запомни, - жорстко сказав Коля. - Мене чесно найняли і я чесно своє відробляю. І тих твоїх дурних намйоків не пунімаю, дійшло?

Тоді Шурка вирішив схитрувати.

- Дійшло, Коль, - сказав він. - Я чого до тебе прийшов? Підходить до мене твоя теща, ну, й розпитувать почала, чи не помічав я чого.

- І ти їй про свої двері й розказав? - уїдливо спитав Коля, а Шурка Кукса відчув, що потрапив у ціль. - Коля його побоювався.

- Я ж не дурний, Коль, - відказав Шурка - Мені вона платила наложним платежом, а тобі, може, й інакше, хе-хе! Просто інтересно було взнать.

- То хай буде неінтересно, - сказав, щілункувато дивлячись, Коля-рибалка. - А язика не розпускай!

- Я чого ще до тебе прийшов, - мовив Шурка. - Чи немає в тебе рулона толі? Тра кой-шо покрить… Я б тоді язика на замок закрив.

Тоді Коля схопив його за барки й підняв над землею, Шурка задригав ногами.

- Ти з мене ідіота не роби, - сказав, а скоріше зашипів Коля. - Я тобі інакше язика прищемлю, так прищемлю, що пісочок посиплеться. Я не шуткую.

Турнув Шурку, і той впав на всі чотири.

- Да, я тебе понімаю, - сказав Шурка зводячись. - Дорого вона тобі стоїть. Вона й мені дорого стоїла, і є за що, - він засвітив зубами. - А коли теща твоя почне в мене знову розпитувати, то що їй казать?

- А те, що знаєш, - сказав Коля-рибалка. - Шо я чесно тут найнятий і чесно укалую.

«Не вийшло, шкода! - подумав Шурка, йому жахливо не хотілося лізти по той толь до Васі Равлика, але з Колею в нього номер таки не вийшов. - Шкода».

- Я все пойняв, і ти мене пойняв, Коль! На лапу!

Вони потисли одне одному руки й розійшлись. Але Колі-рибалці розмова зіпсувала настрій. Здавалося б, так чудово він усе організував, так вправно навісив тещі, його моральному сторожові, носа, таке мав від того задоволення, а тут прителіпалося це одоробло; більше того, виявляється, це одоробло ще до нього переспало з Юлькою, бо вставило їй двері; отже, Коля був для Юльки один із багатьох, що їх вона безсоромно використовувала, аби на дурничку опорядити собі хату, а мала б ним, Колею, принаймні захопитися. Ні, Колі це все жахливо не подобалося, а може, так сталося через те, що мав сьогодні кепський настрій, тож подивився вперше на неї тверезими очима; та й не має сьогодні до неї, як і взагалі до жіноцтва, аніякісінького інтересу, бо треба собі й перепочинок дати. А може, це минув у нього його сказ, адже він так довго вже у тому стані перебуває! З іншого боку, кинути все також не випадало, бо тоді б це викликало б нездоровий інтерес у жінок цього двору, а відтак і в його жінки з тещею. Хіба що, подумав Коля-рибалка, зробити перепочинок на сьогодні й махнути на рибу, бо йому від того Шурки занудило на душі. Шурка й справді був патякало; Коля не сумнівався, що той безпосередньо тещі про всі ці секрети не розкаже, але не втерпить розпатякати комусь із вуличних дружків, а ті принесуть своїм жінкам, а вже останні подбають якнайшвидше донести все Любці й тещі - тут уже сумнівів нема. Тоді не Любка й теща опиняться з наставленим носом, а він, премудрий Коля-рибалка, який і гроші свої відкладені втратить, і ганьби зазнає. Саме тому Коля не піддався на Шурчин шантаж, а вирішив його прилякати - це може подіяти на цього розхлябаного ловеласа дійовіше - одного разу він уже йому морду бив.

Ні, сьогодні винятково несприятливий і нещасливий день, тож Коля-рибалка не мав уже сили орудувати пилкою, сокирою і молотком, поскладав інструмента і рушив з двору, ясна річ, наштовхнувшись на одну з жінок - була це котоподібна, себто Вадимова жінка, що йшла з котярою на грудях, і обоє лагідненько собі муркали.

- Щось ти сьодні рано кинув роботу? - сказала жінка-кішка, чи жінка з кішкою.

- Не робиться, - показав зуби Коля. - Хочу на річку скакнути, сьогодні мені риба снилася.

- Жива чи мертва? - поцікавилася жінка-кішка.

- Жива, - сказав Коля-рибалка.

- Це поганий сон, - мовила жінка-кішка з котярою на грудях. - Мертва - то ще гірший, а жива тоже погано. Нє, це і поганий сон…

- Через це мені й не працюється.