Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей

— Треба нам розжитись на добрі ості й завжди мати їх у човні. Гостряк можна зробити з ресори від старого «форда». В Гуанабако нам виточать. Він має бути гострий, але не надто загартований, щоб не вломився. Мій ніж зламався.

— Я дістану вам новий ніж і віддам обточити ресору. Скільки ще днів бурхатиме вітер?

— Днів зо три. А може, й більше.

— Я встигну все зробити, — сказав хлопець. — А ви лікуйте свої руки, діду.

— Я знаю, як дати їм раду. Та сьогодні вночі я відхаркнув чимось чудним і відчув, як у мене в грудях наче щось урвалося.

— Полікуйтеся й від цього, — сказав хлопець. — Ну, лежіть, діду, а я піду принесу вам чисту сорочку. І чогось попоїсти.

— Принеси якусь газету за ті дні, поки мене не було, — сказав старий.

— Швидше одужуйте, бо я ще маю багато чого навчитись, а ви можете навчити мене всього, що мені потрібно. Дуже тяжко вам було?

— Страшенно тяжко, — мовив старий.

— Ну, піду по їжу та газети, — сказав хлопець. — Відпочивайте, діду. Я куплю в аптеці якусь мазь вам для рук.

— Не забудь сказати Педріко, щоб узяв собі голову.

— Гаразд, не забуду.

Коли хлопець вийшов за двері й рушив униз вибоїстою червонястою дорогою, він знову заплакав.

Того дня на «Терасу» завітав гурт туристів, і одна гостя, дивлячись униз на море, побачила у воді біля берега, серед порожніх бляшанок від пива й дохлих баракуд, довженний білий хребет з величезним хвостом на кінці, що гойдався на високих хвилях прибою, які долинали в бухту з розбурханого сильним східним вітром океану.

— Що це таке? — спитала вона офіціанта й показала на довгий кістяк великої рибини, що був тепер звичайним собі сміттям, і його скоро мав понести геть відплив.

— Tiburon[222],— сказав офіціант. — Один акула… — Він хотів пояснити, що сталося.

— А я й не знала, що в акул такі гарні, досконалої форми хвости.

— Я теж не знав, — мовив її супутник.

А нагорі, в своїй хатині при дорозі, старий знову спав. Він спав так само долілиць, і біля нього, пильнуючи його сон, сидів хлопець. Старому снилися леви.

ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ

STORIES

1950 s

THE SHOT

THE FABLE OF THE GOOD LION

THE FAITHFUL BULL

A MAN OF THE WORLD

GET A SEEING-EYE DOG

Переклав Володимир Митрофанов

Український переклад, видавництво «Дніпро», 1981

ПОСТРІЛ

Ми саме полуднували, сидячи біля купального басейну. День був гарячий, навіть як на Кубу, бо вітер з моря зовсім ущух. Але вода у басейні, в затінку дерев, була холоднувата, а як зайти в неї далі, з глибшого краю, то майже холодна.

Я помітив тих двох негрів лише тоді, коли вони підійшли до столика, занесеного від спеки в зелену альтанку. Перед тим я дивився на відображення бамбуку й тополь у воді басейну, а коли звів очі й побачив їх обох, уже біля столика, то зрозумів: я вже не такий уважний, як колись. Того місця, звідки вони наближались, мені не було видно, але я мав би помітити їх, коли вони виходили з-за рогу душової.

Один з них був дуже високий і кремезний, обличчя його я вже десь бачив. Другий був його guardaspaldas. Тобто охоронець, що має оберігати свого хазяїна від пострілу в спину. Йому не треба бути великим на зріст, дуже високим, і він завжди тримається трохи позаду й крутить головою, як ото бейсболіст на подачі, що стежить за гравцями в полі. І в тих guardaspaldas, — так їх звичайно називають, — потім так само болить шия, як і в бейсболістів-подавальників після гри чи в льотчиків-винищувачів, якщо вони лишаються живі після запеклого бою з ворожими літаками.

Той перший, що скидався зовні на збільшеного Джо Уолкотта, приніс мені листа. Лист був від нього самого. Виходило так, що йому добре припекло і він мусить негайно виїхати в одну південноамериканську республіку. Його безпідставно звинуватили в тому, що він нібито був у другій машині під час наскоку, здавна відомого під назвою «спосіб раз-два», в якому двох чоловік убито і п’ятьох поранено. Першою машиною проїжджають повз будинок своїх знайомих, наперед упевнившись, що ті вдома і їх можна заскочити зненацька. Проїжджаючи, стріляють по будинку — просто так, аби тільки дати про себе знати. А коли знайомі, неушкоджені й сповнені справедливого обурення, висипають надвір із зброєю в руках, над’їжджає друга машина, уже з верховодами, які й викошують їх дощенту.

Отож цього чоловіка, як він мені пояснив, безпідставно звинуватили в тому, що він був одним з отих верховодів. Його, мовляв, уже не раз отак безпідставно звинувачували. Він назвався приятелем одного мого знайомого, котрого застрелили на вулиці із тридцятьма п'ятьма центами в кишені і котрий за все своє життя не взяв ніде ані цента чужого й не нажив багатства, навіть бувши на урядовій посаді. Гадаю, ви розумієте, панове, що в наш час це таки неабищо.

Той мій знайомий, що його застрелено, колись був одним з найкращих гравців місцевої університетської команди. Він добре грав у захисті, а як треба, то й у півзахисті. Коли його вбили, він очолював у республіці департамент спорту. За те вбивство так нікого й не покарали. Казали, ніби той мій знайомий і сам легко хапався за зброю, однак я ніколи не чув, щоб він застрелив когось ні за що. У всякому разі, коли застрелили його, в кишені у нього було тридцять п’ять центів, грошей на його ім'я в жодному банку не лежало і зброї при собі він не мав.

То от, цьому чоловікові, що назвався його приятелем і чиє обличчя я вже десь бачив, потрібно було п'ятсот доларів. Я сказав йому: двісті. Сподіваюся, його більш ні в чому безпідставно не звинуватять, поки він не виїде звідси.

А тепер, на тлі оцих «стрель-пострель», я маю намір написати дві тисячі слів про полювання на антилоп, де ви вбиваєте тварину, яка відстрілюватись не може.

Є два способи полювати на вилорогих антилоп, чи навіть три. Один із них — пальнути у вилорога, що унадився ходити коло обгородженого випасу на чиємусь задвірку і почуває себе там як удома. Його підстрілює першого ж дня мисливського сезону якийсь піжон, приваблений у Вайомінг рекламою, що обіцяє: «Антилопу вам гарантовано», — отож він і никає по околиці, шукаючи тієї гарантованої антилопи. Часто-густо вилорогові влучають у