Спартак - Рафаелло Джованьолі
Схвальний гомін пронісся після цих слів, і Катіліна, користуючись сприятливим настроєм слухачів, вів далі:
— Нещодавно я, ви і весь Рим бачили, як цей могутній муж хоробро і переможно бився в цирку і вчинив подвиги, гідні не гладіатора, а видатного воєначальника. І от ця людина, значно достойніша від свого становища і своєї нещасливої долі, такий раб, як і ми, як ми, пригнічений, як ми, нещасний, уже кілька років тому задумав сміливу і небезпечну, але благородну справу. Він організував таємну змову серед гладіаторів. Він зв'язав їх священною присягою і збирається в призначений день підняти повстання проти тиранії, що засуджує їх гинути в цирках на втіху натовпу. Він хоче визволити їх і вільними повернути в рідні країни.
На якусь мить Катіліна замовк і потім додав:
— Хіба не те саме вже давно задумали ви і я? Чого домагаються гладіатори, як не свободи? А чого прагнемо ми? Проти чого бажаємо повстати ми, як не проти тієї ж самої олігархії, проти якої вони хочуть повстати? Адже з того часу, як республіка підпала під сваволю олігархів, їм і лише їм одним платять данину царі, тетрархи і народи. А всі інші чесні громадяни — і благородні і прості — стають покидьками суспільства, нещасними, пригнобленими, негідними і зневаженими.
Трепет перебіг серед молодих патриціїв, їхні очі заблищали ненавистю, гнівом, жадобою помсти.
А Катіліна вів далі:
— В наших домах на нас чекають злидні, поза домами — борги наше сьогодні — сумне, майбутнє — ще гірше. Скільки ми ще так будемо животіти?! Чи не час нам прокинутись?
— Так прокиньмося! — крізь сон хрипло пробелькотів Куріон який уловив лише останні слова Катіліни, та не зрозумів їх значення і став протирати собі очі.
Хоч як були захоплені змовники промовою Катіліни, але ніхто з них не міг утриматися від сміху з кумедної витівки Куріона.
— А нехай тебе вхопить Мінос і осудить по заслугах, тричі прокляте опудало, напхане вином і гноєм! — заревів Катіліна, стиснувши кулаки і проклинаючи незугарного п'яницю.
— Мовчи і спи собі, проклятий! — гримнув Бестія і стусаном звалив Куріона на ложе.
Катіліна повільно випив кілька ковтків фалернського і трохи згодом заговорив далі:
— І от сьогодні я зібрав вас, шановні друзі, для того, щоб разом обміркувати, чи не слід нам залучити до нашої справи Спартака з його гладіаторами. Якщо ми самі повстанемо протії олігархів і Сенату, які тримають у руках верховну владу, державну казну і могутні легіони, то ми, напевно, нічого не досягнемо. І нам усе одно доведеться просити допомоги у тих, хто за правом найбільше підходить до цієї справи. Війна тих, які не мають нічого, проти тих, які володіють усім, війна рабів проти рабовласників, війна пригноблених проти гнобителів повинна стати і нашою справою. То чому б нам не залучити до цієї справи і гладіаторів, не взяти їх під наше керівництво і створити з них римські легіони? Я ніяк не можу цього зрозуміти. Якщо зможете, переконайте мене, що це не так, і тоді відкладемо нашу справу до кращого часу.
Різноголосий гомін піднявся після цієї промови Катіліни; з жестів і вигуків видно було, що більшості вона не сподобалася. Поки господар дому говорив, Спартак уважно слухав „і стежив за настроєм молодих патриціїв. Тепер він заговорив спокійним тоном, хоч обличчя його зблідло:
— Я прийшов до тебе, Катіліно, найдостойніший муже, щоб тобі догодити, бо я тебе безмірно ціную і поважаю. Але я прийшов не тому, що вірив, ніби твої слова переконають цих благородних патриціїв, бо й сам ти не віриш у те, що кажеш. Дозволь же ти і хай твої благородні друзі дозволять
мені говорити щиро й відкрити перед вами свою душу. Між вами, патриціями, і нами, гладіаторами, є надто велика різниця в стані, прагненнях і намірах, щоб ви змогли чи, правильніше, захотіли робити спільну з нами справу. Вас, вільних громадян знатного походження, тримає осторонь влади і багатства каста олігархів, ворожа народові, ворожа сміливцям. Влада олігархів ось уже понад століття наповнює Рим чварами і заколотами, що нині зростають і ще більше лютують у місті і, можливо, вирішують його долю. Тому для вас повстання зводиться до того, щоб скинути нинішній Сенат, замінити діючі закони іншими, справедливішими для народу, рівномірніше розподіляти багатства і замінити теперішніх сенаторів вашими друзями. Але для вас, як і для нинішніх правителів, варварами залишаться народи поза Альпами і за морем, і ви захочете уярмити їх, щоб завжди брати з них данину. Ви захотіли б, щоб ваші будинки, як і в нинішніх володарів, були повні рабів, а на аренах цирків, як і тепер, точилися приємні для вас криваві гладіаторські бої. І це буде для вас відпочинком від важких державних турбот, яким ви, переможці, завтра повинні віддатися. Нічого іншого ви не бажаєте, і все для вас зводиться до того, щоб самим стати на місце теперішніх володарів.
Але для нас, нещасних гладіаторів, справа стоїть зовсім інакше. Ми опинилися у найнижчому людському стані, позбавлені свободи й вітчизни, змушені битися і вбивати один одного на втіху іншим. Ми прагнемо свободи, але повної і всезагальної свободи. Ми хочемо відвоювати собі батьківщину, наші домівки. Тому ми повинні повстати не лише проти нинішніх володарів, але й проти тих, які їх заступлять, будь то Сулла чи Катіліна, Цетег чи Помпей, Лентул чи Красс.
З другого боку, повставши самі проти страшної і непереможної римської могутності, чи можемо ми надіятись на перемогу? Ні, перемога ця неможлива, тому неможливим стає і саме повстання. Я надіявся, що ти, Катіліно, і твої друзі зможуть стати вірними нам вождями. Я міг думати, що люди консульського звання і патриції очолять легіони гладіаторів і своєю гідністю нададуть їм ім'я справжнього війська. Я живив надії в серцях багатьох моїх товаришів по нещастю, запалював їх полум'ям