Спартак - Рафаелло Джованьолі

— Красс!.. Красс!.. Це мій кошмар… це предмет усіх моїх думок, усіх моїх снів!.. — зітхаючи сказав Гай Веррес.

— То його незліченні багатства не дають тобі спати, бідолахо Веррес? — насмішкувато і допитливо спитав свого сусіда Авл Габіній, поправляючи білою рукою кучері свого вправно зачесаного і напахченого волосся.

— Невже і справді ніколи не настане день рівності? — зітхнувши, промовив Верес.

— Про що тоді думали ці необачні Гракхи і цей дурень Друз, коли зважилися збаламутити місто, щоб поділити землю між плебеями, я просто не можу збагнути, — сказав Гай Антоній. — Адже вони зовсім не думали про бідних патриціїв!.. Хто, хто бідніший від нас, принижених до того, щоб споглядати, як прибутки від наших маєтків пожирає ненаситна пожадливість лихварів? Під приводом одержання процентів на гроші, що ми їм завинили, вони накладають арешт на наші прибутки раніше, ніж приходить строк виплати самих боргів.

— Хто бідніший від нас, приречених скупістю черствих батьків і всемогутніх законів марнувати в злиднях найкращі літа нашої молодості і мучитися нездійсненними жаданнями? — додав Луцій Бестія, скалячи зуби і судорожно стискаючи щойно випитий келих.

— Хто бідніший від нас, що на сміх людям народилися патриціями і лише завдяки своєму званню ще, користуються повагою простого народу? — зауважив з виразом глибокого суму Лентул Сура.

— Та ми — просто голодранці в тогах!..

— Одягнені в пурпур платники податків!.,

— Ми пригноблені злидарі, для яких немає місця на бенкеті багатої римської знаті.

— Смерть банкірам і лихварям!

— До біса усі закони дванадцяти таблиць!

— До пекла владу батьків над нами!

— Хай ударить всемогутня блискавка Юпітера-громовержця в Сенат і спопелить його!

— Однак нехай Юпітер мене заздалегідь про це попередить, аби я не був у Сенаті того дня! — лупаючи осоловілими очима, пробурмотів зовсім уже сп'янілий сенатор Куріон.

Вибух реготу розлігся слідом за цим несподіваним, але мудрим зауваженням старого п'яниці і поклав край нестримним теревеням та прокляттям гостей Катіліни.

В цей час до триклінія увійшов раб, наблизився до господаря і щось прошепотів йому на вухо.

— А, присягаюсь богами пекла!.. — радісно скрикнув Катіліна. — Нарешті! Введіть зараз же його разом з його тінню

Раб уклонився і повернувся, щоб іти, коли Катіліна його зупинив і додав:

— Та поводьтеся з ними чемно. Обмийте їм ноги, натріть їх запашними мазями, одягніть їх у застольне вбрання і надіньте їм вінки.

Знову вклонившися, раб вийшов.

Катіліна наказав рабові-триклінарху:

— Епафоре, розпорядися прибрати стіл. Приготуй два стільці проти головного місця для друзів, яких я чекаю. Та звільни цей зал від мімів, музик і рабів. І накажи приготувати в сусідній кімнаті все для веселого, приємного і тривалого бенкету.

Поки трикліній прибирали, звільняли від усього зайвого, гості мовчки попивали з срібних келихів пінисте фалернське вино. Вони з видимою цікавістю і нетерпінням чекали новоприбулих гостей. Ті скоро з'явилися в супроводі раба. Вони були в білих застольних вбраннях, у вінках з троянд.

Це були Спартак і Крікс.

— Хай боги оберігають цей дім і його благородних гостей! — промовив Спартак, входячи до кімнати.

— Привіт усім вам! — додав Крікс.

— Честь іслава тобі, о доблесний Спартак, і твоєму дру-

1За звичаєм стародавніх римлян, кожен гість мав право привести з собою товариша, і на бенкеті цього товариша звали його тінню.

гові! — відповів Катіліна, підвівшись назустріч рудіарієві і гладіаторові. Взявши Спартака за руку, він посадовив його на своє ложе; посадивши Крікса на один з двох стільців, щойно поставлених проти почесного ложа, Катіліна сів поруч нього.

— Отже, Спартак, ти не захотів провести за вечерею час з цими благородними, статечними юнаками? — вказав Катіліна рукою на присутніх.

— Не захотів? Я не міг, Катіліно, і про це тебе сповістив… якщо твій остіарій точно виконав моє доручення.

— Так, мене попередили, що ти не зможеш прийти на вечерю…

— Але ти не знаєш причини моєї відсутності, а я не міг звіритися на скромність остіарія… Я мусив відвідати одну таверну, де часто бувають гладіатори. Там я мав зустрітись і справді зустрівся з людьми, що мають дуже великий вплив на цих знедолених.

— Виходить, що ми, гладіатори, думаємо про своє визволення, розмовляємо про свої права і готуємося ствердити ці права з мечем у руках? — трохи насмішкувато запитав Луцій Бестія.

Обличчя Спартака спалахнуло, і він, грюкнувши кулаком по столу, поривчасто встав і крикнув:

— Так! Напевно! Присягаюсь усіма блискавицями Юпітера! І нехай…

Він раптом стримав себе, на мить замовк і вже іншим тоном додав:

— Нехай лише дадуть на це згоду всемогутні боги і ви, можновладні патриції, і ми візьмемося за зброю заради визволення пригноблених!

— Цей гладіатор реве, мов бугай, — промимрив Куріон, який уже куняв і схиляв лису голову то на праве, то на ліве плече.

— Він зарозумілий не менше, ніж щасливий диктатор Сулла. 8

Катіліна, зрозумівши, до чого можуть привести кепкування патриціїв, наказав рабові, який наливав вино для новоприбулих, вийти, встав і сказав:

— Вам, благородні римські патриції, несправедливо позбавленим свободи, тобто влади і багатства, на які має право велич ваших душ; вам, доброчесні і мужні, чию доблесть я знаю, вам, моїм вірним і чесним друзям, я рекомендую цього найхоробрішого рудіарія, Спартака. Йому, з його незвичайною силою тіла і духу, слід було б народитися не фракійцем, а римським громадянином і патрицієм. Воюючи в наших легіонах, він довів свою хоробрість, був нагороджений громадянським вінком і званням декуріона…

— Що не завадило йому дезертирувати з нашого війська при першій зручній нагоді, — втрутився Луцій Бестія.

— Ну й що з того! — швидко, з новим запалом заперечив Катіліна. — Чи можна його обвинуватити в тому, що він залишив нас, ворогів його вітчизни, і став