Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

- Це ти його й на харчі узяла? - спитала колишня хазяйка.

- А шо ж, - спокійно відказала Юлька. - Раз я його найняла, то й погодувати чоловіка тра.

- То, може, ти для нього щось і гарячішого купиш?

- Обійдеться, - категорично сказала Юлька. - Терпіти не можу п’яних.

- Да, - сказала хазяйка. - Я тоже!

Їхня розмова на цьому й вичерпалася. Хоч ні, жінка-коза зробила виразну паузу, а тоді поцікавилася промекавши:

- І скільки він у тебе за ті двері здер?

- Всі гроші, цьоць, - сказала Юлька.

- Це чо’ я питаю, - скромненько проказала колишня господиня Юльчиної кімнати, - в мене в самої двері сама знаєш які. То коли він так уміє їх діставать, і коли він отакий майстер, і коли недорого візьме, то хай би й мені вставив.

- Це вже з ним самі говоріть, - байдуже сказала Юлька й попробувала картоплю ножем. - З мене він узяв двісті каребе.

- Аж двісті? - жахнулася колишня хазяйка.

- Ну да, тепер усе дорого.

Пішла подивитись, як іде робота, Мишко, чи Міша, вже пішов, а Шурка Кукса випробовував ключем замка: чи добре зачиняється.

- То коли в нас із тобою рощот буде? - спитав шкірячись.

- Не зараз же, - мовила байдуже Юлька. - По одинадцятій прийдеш. Тільки щоб ніхто не бачив, пойняв?

Він її одразу ж «пойняв» - запрошувала саме на той час, коли чоловіки згадували своїх жінок, а діти уже спали, і коли чоловікам та жінкам уже не до стеження, - мудра вона була, ота Юлька.

- Спробуй чи харашо работає, - сказав Шурка.

Замок працював нормально, і, поки вона ото випробовувала, він зайшов до неї ззаду (були вони в хаті) та облапав усі її куточки, на що Юлька аж ніяк не зреагувала, ніби вони були чоловіком і жінкою.

- Їсти будеш?

- Чо ж, - сказав Шурка. - Тілько коли даси сприснути, інакше замок буде заїдать - це вже точно.

- Я тобі сказала п’яних не люблю, - озвіріла Юлька. - А прийдеш п’яний вночі, не пущу, пойняв?

Почухмарив потилицю: з жіночими примхами треба було рахуватись.

- Коли ж мені та їжа до рота не полізе? - жалібно сказав.

- То й не їж, - байдуже мовила Юлька. - Мені чи поїси ти чи нє, до лампочки.

Він зирнув на лампочку: сонце падало на неї і відсвічувало, зітхнув і знову почухмарився.

- Руки в тебе є де помить?

Провела його в мікрокухоньку, де картопля вже зварилась і де стояла жінка-коза, тобто колишня господиня Юльчиної кімнати, і з цікавістю дивилася на нього, ніби щось хотіла в ньому видивитися, чого раніше й не бачила Шурка пішов до крана й почав милити руки.

- Не знала, шо ти такий мастєр, - сказала жінка-коза. - Може, коли так умієш діставати двері, й коли ти такий мастєр, і коли недорого візьмеш, то може б, ти і мені їх вставив, бо мої розсипаються. Я тобі за роботу й горілочки б вточила, скільки там договорилися б.

- Ви ж казали, що вам двері не треба, - мовив Шурка.

- Було не треба, а зараз передумала.

- Трудно теперички двері діставать. Але попробую, цьоць. Може б, ви мені авансом баночку вцідили?

В Юльки аж очі заіскріли. Штовхнула жінку-козу й моргнула.

- Нє, - сказала жінка-коза. - Авансом не даю. В мене ото вже не один авансом брав - і до сьодня! Нема в мене вже довіри до вашого брата.

То ви мали діло з непорядошними, а я порядошний. Хай вам Юлька скаже. Правда, Юль, я порядошний?

- Не давайте йому нічо, цьоць, - сказала Юлька. - Вони їй і, як вип’ють, малахольні робляться.

І от саме в той час, після одинадцятої й перед дванадцятою, Шурка Кукса знову намочив волосся, причесався, бризкнув на себе одеколоном і не пішов, а поплив вулицею, сторожко роззираючись, і то не тому, що чогось боявся, а тому, що мав підозру до нишпорки Людки, яка, до речі, сьогодні, коли він вставляв замка, не з’являлась у Ластів’яче Гніздо. Отож був обережний тільки тому, що відав: за ним хтось стежить, а коли за гобою стежать, то це не вельми приємно, Шурка навіть подумав зухвало: а що, коли прихопити Людку в бур’янах і там, в бур’янах, її трохи примнути, але ця думка видалася такою дикою, що він аж засміявся сам до себе. І якраз отой недоречний та дурний сміх почула Людка, яка сиділа ще в своєму дворику сама, від неї тільки-но вийшли Магаданша, куца Наталка, ряба Надька і Культурна Нора; цього разу Культурна Нора розповідала жахи про інопланетян, аж Людка сиділа тепер як непритомна. А оповіла Культурна Нора, що ті прибульці тепер крадуть дівчат, але тільки непорочних, і забирають із собою. І їх, таких забраних, уже тисячі, а що вони з тими дівчатами роблять, сам