Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

107

Тепер Жук і інші полякались, а дехто заходився мирити, умовляти жида, щоб не стукав.

І він, червоний від гніву та обурення, облишив стукати. Дід Петро послужливо подав йому його вузол.

А на ніч він улаштувався так: купив у того, що спав на столі, місце за десять карбованців. Стіл у цьому розумінні (як ліжко) був тим приємний, що на нього ну-жа не вилазила.

Через тиждень його забрали з камери, а по якомусь часі в'язні довідались, що він був арештований за велике хабарництво в тій установі, де працював.

Взагалі населення камери постійно обновлювалось - одних забирали, других укидали. Проте ввесь час залишався незмінний його національний характер - це переважно були українці, - безпартійні селяни (куркулі), робітники, інтелігенція.

Та от одного дня (це вже було в грудні, від вікна йшов мороз і сніжком повівало) до камери вкинули... Луку Нагаєнка, колишнього червоного партизана і члена партії. Незвичайність в'язня була виявлена й на його власному обличчі.

-- "Як? Мене? Червоного партизана, що за радянську владу кров проливав?!"

Здивування, обурення, гнів були на тому обличчі. Та куряче крило чуба, спущене на око й помітно занедбане, свідчило вже, либонь, і про певне збентеження та занепад духу: як не є - носій цієї локраси потрапив не на один із кримських курортів, а в лапи ДПУ... А це ж не жарт!

Кутькові Лука розповів про те, що передувало йо-108

го арештові. Тільки ж, оповідаючи, він дещо затаїв і того, що пережив, передумав. Так, кажучи про те, як він у перші дні справи СВУ сидів на бальконі інституту і читав у газеті одностайні, як у казці, постанови трудящих з сіл і заводів з вимогою до уряду якнайжор-стокіше скарати злочинців, запроданців світовій буржуазії, він не згадав про своє власне щире обурення контрреволюційною діяльністю Єфремова, Ніковського, а також самого Кутька. - "Чого ж їм, буржуям, треба? Хотіли свою земельку повернути?" думав він тоді. Правда, трохи брав сумнів, чи земля їм була на думці, бо це була наголо безземельна інтелігенція, і такі, як Кутько та Омелько Деркач, навряд чи мали що повертати.

- "Однаково гади!" -- таки вирішив він. - - "Як не буржуй, так куркуль, а з куркулів буржуазія

виходить..."

Зате сказав про те, як він на протилежному боці вулиці побачив якогось чолов'ягу, що ходив хідником сюди й туди. Тоді йшов дощ, густа осіння мжичка. І той чоловічок, у сірому пальті з піднятим комером, маячів, як сіра пляма на тлі сірого дня. Раптом йому спало на думку, що він її, цю сіру постать десь уже бачив. Але де? Нарешті згадав: він їхав разом з ним у трамваї. Невиразний здогад ударив у голову: шпиг. ,,3а ким же це він?" Хоч і певен був, що не за ним (він же більшовик і червоний партизан), але йому зробилось неприємно, немов занудило. І він сховався в приміщення. Потроху, читаючи підручник з історії партії, де сказано, що метод шпигування та провокації - це метод царської поліції, а не радянського 'правосуддя, він забув про побаченого на вулиці шпига.

109

Потім він пішов додому. Як на зло - за браком струму трамваї не йшли, і йому чомусь довелось чимдуж бігти під дощем, униз бульваром головної вулиці.

Коли це:

- Ви пішки?

Це обізвався, догнавши його, якийсь чоловік. Обізвався по-українському, тільки з гаркавою вимовою. Глянув Лука - аж "сіре пальто". Мимохіть здригнувся, немов до жаби торкнувся. Сказав:

- Пішки ... Трамваї ж стоять . ..

- Пішки не буде замішки, - пожартував незнайомий. - І я з вами.. .

Швиденько пішли уже вдвох униз. Попутник, попри незручність від швидкої ходи, був балакучий. Спочатку заговорив про погоду, а потім якось неприродньо-хапливо перескочив на інше. Сказав, що знає одного петлюрівця, справжнього ворога, тільки не знає, як бути - виказати чи замовчати. Він прямо звернувся до Луки - як він порадив би.

І Лука порадив негайно піти до ДПУ і виказати ... - Бо це ж була тільки провокація, - пояснив тепер Кутькові. Не сказав тільки про те, як він його навіть провів, показав, де те ДПУ, як чоловік потиснув йому руку на знак подяки. Не згадав тепер і про те, як він, відв'язавшись від шпига, ще швидше побіг далі, пішки, не зауваживши того, що трамваї вже рушили.

Наостанку Лука висловив уже словами своє обурення:

- Як таки можна! Я ж червоний партизан . ..

- Алеж ти тепер тільки по-українському балакаєш, - несміливо пояснив Кутько. - І цього досить...

.. .Один в'язень, перепроваджений з іншої каме-

110

ри, розказав про чудну поведінку одного "сексота : він гатив у двері і кричав, що поскаржиться самому Сталінові за те, що його заарештовано ... що він сам боровся з контрреволюцією - листи до ЦК писав.

- А як його на прізвище? - спитав Кутько, якому мелькнув невиразний здогад.

- Лаштоба. його ніби то заарештовано за "провокаційні" листи, що їх він писав Сталінові. . .

Уже сьомий місяць сидів Кутько у своїй 13-ій камері. З долівки він уже перейшов на нари і був приблизно посередині, навіть трохи далі, ніж посередині.

До такого швидкого пересування в "черзі" спричинився досить таки сприятливий перебіг подій у їхній камері: з цієї камери в "розхід" брали чи не найбільше. Так, дід Петро Покотило за співання "проти-радянської" пісні був уже десь у Котласі, чи, може, й далі, веселий Жук був розстріляний за замах на червоного партизана, кобзаря заслали кудись за те, що робив кобзи і тим агітував за Україну, перший "куркуль" десь на півночі рубав уже ліс ... На їхні місця прийшли нові, але всі починали від "параші", а старі пересувались ближче до вікна.

Тим то в'язні звичайно раділи,