Священна книга гоповідань - Павло Петрович Коробчук

– А ти, йопта, питати пробував? – крикнув Кєлбас і зацідив Малдавану так, що на кухні задзвеніли склянки.

В сутичку втрутилися Івани. Вони розуміли, що теж винні в ситуації, як і всі, хто тут був присутній, крім Кєлбаса. Дружина в кольорових колготах з візерунком геному людини теж була винна – вона не догледіла хлопчика.

У Кєлбаса з Іванами приятелювання тягнулося ще з дитинства, вони мешкали на сусідніх вулицях, тому він не став на них відводити душу. А на Малдавані й особливо на Молочникові – хотів поставити хрест. Осиковий.

Івани не хотіли, щоб побоїще продовжувалося. І-раз вигукнув у гущавину м’ясорубки:

– Так, а де малий, Малдаван? Де Молочник? – роззирнувся по коридору і додав: – Ага, і де, кстаті, пікінес?

– У пікінесі вся проблема, – пояснив Малдаван і стиснув губи. Хоча, як їх тепер не стискай – все одно вони напухли й замастилися кров’ю. Він пояснював так, ніби хотів віддати Кєлбасу останню сорочку: – Хлопчик сьогодні вдень упав зі зламаного стільця і придавив лапку Муфті. Стілець давно вже зламаний, Малдаван сам з нього кілька разів падав. А собачка може назавжди лишитися інвалідом. Тут така ситуація – це моя особиста думка, – що якби не зламана ніжка стільця, то й не зламана лапка пікінеса.

Люся, як нормальна жінка, зарюмсала і тихо завила, ніби коллі чи лайка на повний місяць.

Малдаван глибоко видихнув:

– Так от, Молочник прийшов з роботи, побачив калічену Муфту і накинувся на малого. Він повів дитину назад в торговий центр, в якому ви, Люся, його загубили. Він там збирався лишити хлопчика. Точніше, уже лишив, вони вийшли з хати більше години тому. А Муфту він тоді ж забрав з собою – понести до ветеринара. Тому або йдіть забирайте хлопця, або чекайте Молочника від ветеринара.

– Від ветеринара йому дорога сразу в реанімацію. Без шансів, без варіантів, – зашипів Кєлбас.

І тут Люся, ледь стримуючи рюмсання, спитала:

– Слухай, ти ж казав, шо він полюбив нашого Ваню? Чого він з ним так?

– Ну як вам пояснити… – розвів руки Малдаван і ще більше стиснув губи.

Він задумався. Зовні це тривало мить, але думка була довгою.

У Люсі в цей момент з-під піжами виглянули колготи з візерунком геному людини, іграшки пікінеса поховалися в кутки, побоювалися, що Кєлбас зараз тут усе розтрощить, у книзі про динозаврів один за одним почали зникати малюнки.

Малдаван розвів руками і промовив, хоча знав, що ніхто з присутніх його не зрозуміє, і що всі подумають, що він напрошується на те, щоби Кєлбас розмазав його по стіні:

– Розумієте, вампіри завжди залишаються вампірами.

Як гопники депутатами ставали

благо нації

Життя на районі не дуже насичене, і тому в добі всього-на-всього шістнадцять-вісімнадцять годин.

Але три гопники Івани вміють розважати себе так, що до вечора їхні короткі зачіски сивіють. Сплять вони лише для того, щоб до ранку відновився природний колір їхнього волосся.

Брати знайшли собі точку на даху одного з будинків для того, щоб стежити за тим, що відбувається в районному міліцейському відділку. Фотографують побиття міліціонерами наркоманів і бомжів, застілля з бюстгальтерами на люстрі, передачу хабарів тощо.

Навіщо вони це роблять? Для своїх, так би мовити, внутрішніх потреб. Щоб у разі потрапляння у відділок мати компромат на будь-якого міліціонера.

Але сьогодні була субота – у відділку працював тільки сейф з важливими документами. Цей сейф взагалі працює без вихідних, бо ризикувати своїми документами – не в його пріоритетах.

Тому ввечері гопники подалися до дискоклубу «Віолончель і клаустрофобія» – працювати на благо нації – бити мажорів.

бий, бий, мила, бий, бий

Бути гопником добре – ти як самурай. Не ходиш ні під ким, ніхто тебе не може вирахувати. Тільки замість маски у тебе кепка, замість чорного кімоно – спортивки, замість сакури – косяк трави, замість меча – мобіла.

Бути гопником – значить, вільно розпоряджатися своїм часом. Можна, наприклад, втикати весь день на автобусній зупинці. Ні, гопники Івани не чекали там на транспортний засіб, щоб кудись поїхати. Це просто було їхнє постійне місце тусовки з усіма корешами. Здавалося б, що ось усе їхнє життя триває на зупинці, але в один чудовий момент вони мають сісти і поїхати освоювати нові регіони й місцевості. Але наразі так виглядає, що ця зупинка і буде кінцевим пунктом призначення. Щоранку, коли вони сюди приходять, вони потрапляють в епіцентр свого існування.

Також можна грати комп’ютерні ігри, втикати фільми, слухати шансон. Культура така слизька штука, що протискається навіть у найглухіші нички, просовується навіть у найпласкіші вушні раковини.

Можна хуліганити, видряпати ключами матову фразу на стіні в під’їзді. Зробити зі слів, як би це поетично не звучало, глибокі западини. Хто сказав, що зв’язка ключів – це не пензель художника?

Можна піти до входу в нічний клуб і бити там мажорів, кидаючись на них перед тим, як вони сідають у свої тачки чи таксі. Мочити мажорів і відбирати у них гаманці й смартфони – солідніша справа, бо тут у гопників прокидалося відчуття врівноваження соціальних класів. У цій справі руки в Іванів уже в буквальному сенсі – набиті.

Взагалі, думали гопники Івани, між нами і мажорами різниця тільки в тому, шо вони шаройобляться зі смартфонами, а ми – з мобілами.

І ось сьогодні вони біля клубу підстерегли мажорчика на понтах і з нафуфиреною малоліткою, яка вела його під руку до автомобіля. Із крокодилячого у цієї дівчини поки була тільки шкіра на туфлях.

Пацани на шифрах якомога тихіше, але шустро забігли в темний провулок, куди повернула пара, там стояла тачка мажора. Накинулися на нього зі спини, без кіпішу, без розборок заїхали йому кілька разів бітами під коліна, той відразу закричав і завалився на асфальт, ніби чапля, яка тільки зрозуміла, що коліна у неї віднині згинаються в інший бік. Дівчину штовхнули так, що вона застрягла головою в сміттєвому баку, у її золотистих кучерях застрягнув шматок сушеного морського бичка. Кілька хвилин копали лежачого ногами, обшманали кишені, поки той ледь ворушився і корчився від болю.

Цього разу вони забрали лише телефон. Через те, що в кишенях мажора не виявилося більше ніяких предметів, І-три ще кілька разів його ко5пнув гострим кінцем свого черевика.

У молодої крокодилихи Івани зірвали золоті сережки й золотий ланцюжок, на якому висів