Лабіринт духів - Карлос Руїс Сафон

– Сеньйорито Мерседес! На Бога…

Дівчина тремтіла від холоду, Луїса накинула на неї ковдру й повела в дім. Коли вони дісталися сходів, пішов сніг із дощем. Злий вітер шарпав дерева, зривав гірлянди, перекидав столи і стільці. Мерседес, яка все це також уже бачила вві сні, знала, що від цієї миті будинок почав умирати.

Kyrie [18]

Мадрид

Грудень 1959 року

1

Коли чорний «пакард» [19] проїхав залитою дощем Ґран-Віа [20] і зупинився перед дверима старого готелю «Гіспанія», було кілька хвилин по десятій ранку. Хоча по шибці спливали струминки води, Алісія побачила, як двоє емісарів, сірих і холодних, як цей день, виходять із машини – у туго застебнутих формених габардинових пальтах, із форменими капелюхами на головах. Алісія поглянула на годинник. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як старий добрий Леандро вже спустив своїх псів. Через тридцять секунд пролунав телефонний дзвінок, і Алісія підняла слухавку після першого ж гудка, чудово знаючи, кого почує на тому кінці.

– Сеньйорито Ґріс, доброго дня і все таке, – відтарабанив хрипкий голос Маури з приймальні. – Двоє пройдисвітів, від яких тхне Бригадою соцрозслідувань, щойно неввічливо розпитували про вас. Вони саме зайшли до ліфта. Я послав їх на п’ятнадцятий поверх, щоб дати вам кілька хвилиночок на випадок, якби мали зіслизнути з готелю.

– Щиро дякую, Хоакіне! Що у вас на сьогодні? Щось цікаве?

Невдовзі після падіння Мадрида Хоакін Маура змушений був якийсь час провести у в’язниці Карабанчель [21]. Вийшовши звідти через сімнадцять років, він виявив, що молоді літа давно минули, що від його легень нічого не залишилося і що його дружина, яка була на шостому місяці вагітності, коли Хоакіна заарештували, домоглася, щоб їхній шлюб визнали недійсним, і вийшла вдруге за обвішеного орденами підполковника, який зробив їй трьох синів і скромну віллу за містом. Від першого недовговічного шлюбу лишилася донька Ракель, яка виросла, гадаючи, що батько помер до того, як вона з’явилася на світ. Одного дня, коли Маура захотів побачити її ближче, вони перетнулися перед входом до крамнички з тканинами на вулиці Ґойї, де Ракель працювала продавчинею. Власна донька взяла його за жебрака й подала милостиню. Відтоді Маура сяк-так перебувався в тісній комірчині біля котельної в підвальному приміщенні готелю «Гіспанія». Він виходив на нічні зміни, і на всі інші зміни, на які треба було виходити, сидів у своїй будці, перечитував дешеві детективи й курив одну за одною цигарки, сподіваючись, що смерть розставить усе на свої місця й забере його назад у 1939 рік, у якому він мав би покинути цей світ навіки.

– Читаю зараз роман, страшенно заплутаний. Називається «Кармазинова туніка», такого собі Мартіна, – відказав Маура. – Це зі старої серії «Місто проклятих». Мені дав цю книжку товстун Тудела з чотириста двадцять шостого номера, він завжди знаходить щось рідкісне на ринку Ель-Растро. Дія відбувається у вашому рідному місті, Барселоні. Може, хочете почитати?

– Заперечувати не буду.

– Тільки скажіть, і книжка до ваших послуг. І обережно з цією парочкою, я знаю, що ви не дасте наплювати собі в кашу, але ці двоє кидають дуже недобру тінь.

Алісія поклала слухавку і спокійно всілася чекати, коли двоє шакалів Леандро нападуть на її слід і покажуть свої морди. Через дві, щонайбільше три хвилини, вирішила Алісія. Вона лишила двері до номера відчиненими, запалила цигарку і стала чекати, відкинувшись у фотелі, обличчям до входу. Перед нею простягався довгий і темний коридор, що вів до ліфтів. У кімнаті потягнуло запахом пилу, старої деревини і пошарпаних килимків.

Готель «Гіспанія» був цілковитою руїною, і стан його дедалі погіршувався. Споруджений на початку двадцятих років, готель пережив свої роки слави, протягом яких вважався одним із найрозкішніших у Мадриді, перестав використовуватися після громадянської війни і поринув у два десятиліття занепаду, перетворившись зрештою на пристановище для проклятих і знедолених, у яких в цьому житті не лишилося нічого й нікого і які помалу згасали в похмурих кімнатах, що їх винаймали потижнево. Половина з кількох сотень номерів стояли порожніми, і то вже протягом багатьох років. Декотрі поверхи було запечатано, і серед мешканців готелю ходили моторошні легенди про те, що сталося в цих довгих темних переходах, де іноді ліфт зупинявся сам і, кидаючи з кабіни пасмо жовтуватого світла, показував на якусь мить коридори, що здавалися нутрощами затонулого крейсера. Маура розповідав Алісії, що вранці на комутаторі часто лунали дзвінки з номерів, у яких ніхто не мешкав з часів війни. Він знімав слухавку, але на лінії завжди було порожньо, окрім одного разу, коли він почув, як плаче якась жінка; Маура запитав, чим він може їй допомогти, і тоді інший голос, каламутний і глибокий, промовив: «Ходи до нас».

– Бачте, відтоді у мене геть зникло бажання відповідати на дзвінки з будь-якого номера після півночі, – якось зізнався він Алісії. – Іноді мені здається, що це місце – метафора, розумієте, що я маю на увазі? Втілення всієї нашої країни. На ньому лежить прокляття від пролитої крові, яку ми маємо на своїх руках, хоч як ми б не намагалися це заперечувати.

– Та ви справжній поет, Мауро. Усім цим детективам так і вдалося заглушити поетичну жилку. Ось що потрібно Іспанії – такі мислителі, як ви, що відроджують велике національне мистецтво бесіди.

– То й нехай, можете собі сміятися наді мною. Це ясно як божий день, що ви на службі у режиму, сеньйорито Ґріс. Не розумію тільки: невже вам платять так мало, що ви не можете знайти собі кращого помешкання, замість гнити в цій дірі. Тут не місце таким вишуканим жінкам, як ви, що мають клас. Сюди приходять не жити, сюди приходять помирати.

– Я ж казала, ви – поет.

– Ідіть до біса.

Філософські розмірковування Маури виявилися не такими вже й далекими від істини, адже з часом «Гіспанія» стала відомою у певних колах під назвою «Готель самогубців». Кілька десятиліть опісля, коли «Гіспанію» давно вже було офіційно закрито, інженери, що мали її нарешті зносити, обходили кожен поверх, щоб закласти вибухівку, яка мала зруйнувати будівлю. Після цього пішов поголос, що в деяких номерах познаходили муміфіковані рештки тіл, які багато років пролежали на ліжках і у ваннах. Було серед них і тіло колишнього нічного портьє цього готелю.

2