Коли повертається веселка - Анастасія Винник
Вітчим знову її вдарив, і вона відчула в роті присмак крові. Декілька хвилин він сидів, мов статуя, і раптом, завив, як баба, і витягнув щось із кишені. То був пістолет. Вітчим притис дуло до її живота.
– Суко невдячна, – мовив він плаксивим тоном. – А я тобі вірив…
Він знову завив і ще сильніше втиснув дуло їй у живіт. Таня не могла відвести очей від пістолета.
– Не роби цього, – прошепотіла вона.
– Що? Щоб я через тебе…
З його рота вилітали незрозумілі слова, а потім він замовк і витягнув її з машини. Поклав її на підлогу і скотчем заклеїв рот. Роздягнув її, ноги запхав під машину і сів їй на груди. Різко зняв скоч і рукою розтиснув щелепу.
Булькаючи, горілка полилась їй до рота.
* * *Хтось лизав її вухо. Таня розплющила очі. Було досить видно, не розібрати, чи то ранок, чи то вже день. Над собою вона побачила двох великих кудлатих псів. Таня примружила очі, а потім знову їх розплющила. Собачі морди зникли, натомість над нею було двоє однакових бородатих облич з окулярами на широких м’ясистих носах.
– Це ж треба до такого докотитися! – в один голос мовили бородані й також зникли.
Таня сіла. Її нудило. Здавалось, що коли вона хоч трохи поворухне важкою свинцевою головою, то та відірветься і впаде на квіти. На квіти, які ще вчора працівники парку забороняли їй нюхати. Ще вчора прекрасний аромат сьогодні здавався нестерпним. Вона ковтнула, зібралась силами і підвела голову.
Навколо клумби стояли люди і з цікавістю розглядали її. Їх було багато. І дерев також було багато, більше, ніж зазвичай.
Натовп і дерева рухались і гуділи. На неї тицяли пальцями. Таня подивилась на свої ноги, живіт, груди і оторопіла – вона була голою.
– Де мій одяг? – запитала Таня.
Кожне слово відбивалось у голові, немов удари дзвона. Язик займав увесь рот. Гул дужчав. Вона ледве звелась на ноги і попленталась у кущі.
– Куди? Чого ховаєшся? Ми ще не все роздивились! Га-га-га!
Хтось свистів. Ой, як їй зле! Зараз виблює. Таня пірнула в кущі, і напад блювоти повалив її на коліна. Замість квіткового аромату, вона відчула сморід сивухи.
– Ну і сучка! – почула вона, і хтось штовхнув її ногою в сідницю.
Таня підвела голову, повернулась і побачила жінку.
– Але ж ти, тварино безсоромна! – крикнула жінка, спускаючи рукав кофтини на кисть.
Криво нахилившись, жінка метушливо оглядалась. Спостерігаючи за нею, Таня сіла. Витерти обличчя не було чим, і вона зірвала кілька листочків з куща. І раптом плече немов окропом ошпарило, потім – шию, спину…
Це була кропива. Рукою, замотаною в кофту, жінка тримала кропиву. Таня не встигла оговтатись, як жінка замахнулась і шмагонула кропивою по обличчю. Таня закричала від болю, але жінка продовжувала її бити. І раптом, немов чорт вселився в неї, і вона кинулась на жінку. В одну мить вона вчепилась їй у волосся і роздерла нігтями пухкі щоки.
– Допоможіть, убивають! – заверещала жінка, намагаючись відірватись від здичавілої дівчини.
Підоспілим міліціонерам теж не одразу вдалось зупинити Таню. І коли врешті вони її вгамували, в руках Таня тримала жмут волосся.
Шкіра горіла і покривалась пухирями. Найбільше боліло обличчя. Здавалося, що повіки і губи роздуваються до неймовірних розмірів. Хтось, накинувши їй на плечі міліцейській піджак і штовхаючи в спину, посадив у «козел».
Машину трясло, і Таня весь час боляче билась об жорстку спинку сидіння хребтом і ребрами. «Козлячого виродка везуть на “козлі”», – подумала вона. Так скаже її мама, коли про все дізнається. І ще її мама буде задоволена, що нарешті дочка напилась до чортиків.
Коли Тані виповнилось чотирнадцять, мама поставила перед нею на стіл чарку горілки. Вона відмовилась. Мама розлютилась і обізвала її надто розумною. «Я ніколи не буду пити!» – сказала Таня. Більше мама не пропонувала випити, але постійно принижувала на людях. Ноги криві, зуби гнилі, руки – граблі… Та найчастіше мама вихвалялась, що Таня стане п’янотою і шльондрою.
А коли Таня навчалась у восьмому класі, на свято річниці школи сталось найгірше. Уже коли всі вмостились у залі й стихли розмови, вона почула кроки і завмерла. Вона почула б ці кроки, навіть коли б усі кричали. Це були кроки її п’яної мами. В горлі пересохло. Здавалось, що всі дивляться на двері, з яких має з’явитись дружина місцевого бога. Хотілось лягти на підлогу і поповзти геть від цих людей, назавжди. Навіщо мама так чинить? Їй мало, що все містечко тільки й говорить, що вона випиває всі пляшки, які приносить чоловік, ще й докуповує спирт у сусіда, котрий працює на комбінаті?
Побачивши маму, Таня відчула полегшення – мама була п’яною, але на тій стадії, яку могла помітити тільки вона і яку не помічали ті, хто ніколи не жив поряд із алкоголіками. Коротенька норкова шубка була розстебнута, під нею виднілась чорна кофтина у золоті смужки. Червоні облягаючі штани були заправлені в чорні чоботи на шпильці. В руках мама тримала золоту дамську сумочку. В ній, ясне діло, була фляжка. Хвилин за двадцять вона піде в туалет, а звідти повернеться з нерухомим обличчям, і тоді…
– Де моє місце?
