Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн

Роні — швидко:

— Шаноба не дозволяє мені вивідувати щось і тут. Я волію думати, що дружина короля до останку скорена його величчю і дбає тільки про неї. А втім, у вашій родині й при вашому дворі ніхто не має такої влади, щоб закликати до країни іспанців. Змовник сидить у своєму місті, за мурами й брамами. Він має військо, а позад себе — кордон. Моя перша й остання думка, величносте, — герцога Буйонського треба повалити й стратити.

Анрі:

— Пане начальнику артилерії, ви, як на мене, надто легко прирікаєте моїх людей на страту. Невже королева розумніша за вас? Вона не любить жодного єретика, але цього хоче пощадити. Скажіть самі, чи це добрий шлях до того, щоб помиритися з моїми протестантами? Бірон був не їхній, і то вони не хочуть мені його пробачити. А цей — їхній.

Роні:

— Тим більш потрібно, щоб вони побачили силу свого короля й упізнали в ньому давнього короля Наваррського. Величносте! Самою поблажливістю досягнете небагато, особливо у нашого впертого гугенотського поріддя.

Анрі:

— Хай буде по-вашому. Якби в Лa-Рошелі були настроєні відповідно і добровільно впустили мене до їхньої фортеці, я залюбки поїхав би до них. Старшим я поклав би руку на плече й нагадав би їм про перші турботи та труди — вони в нас були спільні й досі лишаються найкращим з усього, що було.

Міністр зрозумів останні слова короля як наказ і сприйняв той наказ із захватом. Він, мовляв, скоряється, він негайно їде на збори протестантських депутатів, що мають невдовзі відбутись. Він скаже їм: «Слухайте! Я сповіщаю вас, що має прибути наш владар. Я тільки один із вас, але як міністр тішуся близькістю до короля й знаю його добре. Король нічого не зрікається, він ні в чому не зневірився — ні в нашій спільній справі, ні в боротьбі за неї…»

— Боротьбі, що ніколи не припиняється, — промовив Роні владно, ніби говорив не в своєму арсеналі перед одним-однісіньким слухачем, а вже стояв у місті Шательро перед усім синодом.

Анрі повторив: «Що ніколи не припиняється», — й приклав палець до вуст. Це про його війну, добру війну, що має випередити війну згубну. Ми вичікуємо, готуємось і мовчимо.

Міністр уже все обміркував і переконав короля, щоб той призначив його самого губернатором Пуату: в тій провінції лежало місто ІІІательро, де мав зібратися синод, та й сама Лa-Рошель, фортеця над океаном. П'ятого липня 1005 року він вирядився туди, та ще й не сам. Губернатор узяв із собою півтори тисячі кіннотників, бо мав намір сказати своїм одновірцям чимало суворої правди. Синод зустрів його з почестями, які належаться представникові короля. Роні й не думав ніколи, що вони можуть стати зрадниками. Коли б це навіть дозволила їхня недосконала людська природа, то їхні укріплені міста були занадто слабкі, та й полишені їм за Нантським едиктом тільки тимчасово. Можете спокійно тримати їх і надалі, сказав їм міністр. Для вас це важливо, для короля — анітрохи. Але скарг ваших він більше слухати не буде, бо вже знає їх. Зате ви його планів не знаєте. А головне — його воля така, щоб ви уникали будь-яких переговорів не тільки з його чужоземними ворогами, а й із тими містами чи правителями в самому королівстві, чия поведінка йому не до вподоби. Роні назвав їх відверто, і той, що був у всіх на думці, не привернув уваги серед інших; але вони зрозуміли, що надійшов час рішуче стати на бік свого давнього владаря й сподвижника. І тоді вони дали остаточну згоду на все, чого вимагав від них королів посланець, їхній брат по вірі.

Правда, після засідання вони послали до нього найвпливовіших з-поміж себе, в тому числі пана Філіппа де Морнея, і ось якраз йому Роні добряче намилив голову, так що ніякого пом'якшення королівської волі він не домігся. Що це таке? Своє місто Сомюр Морней укріпив так, що воно саме потребує восьмитисячної залоги. Але без гармат ті укріплення нічого не варті. І нехай панове протестанти всі об'єднають свої війська! І тримають їх весь час напоготові! Найгрізніші вороги вашого короля поки що причаїлися, сказав Роні. Може, він знав більше, ніж висловив, і не тільки всім відома змова якогось там Буйона привела його сюди?

Він полишив їм здогадуватися. Нехай тільки усвідомлять, що на них будуть розраховувати, коли нависне безіменна загроза й народ та країну може паралізувати чаша з отрутою. Коли залунає незабутня хода гугенотських полків, ця чаша промине їх. Як не дивно, але саме цей непохитний міністр, їхній брат по віровизнанню, що тільки вимагав від них пожертвувати своїми привілеями та громадянськими свободами, ба навіть своєю безпекою, саме — саме він зміцнив у них міру в їхнього короля. Хоч як далеко розвели їх життєві груди, та й його помилки, але вони ще раз побачать його між собою — в незмінній подобі. Прийди ж, наш Анрі! Фортеця Ла-Рошель упустить тебе, і хоч би ти привів з собою багатотисячне військо, ми відчинимо перед ним брами, розвалимо мур на триста ліктів!

У Ла-Рошелі

Настав вересень, приїхав він сам, і в його гугенотських землях була велика радість, потай змішана зі слізьми. Щоб побачити його, ларошельці піднімались на дахи, на арки, на щогли кораблів у гавані. Дзвони дзвонили для нього — який знайомий їхній звук! Так само вони калатали, коли він білявим юнаком в'їздив сюди, тільки-но вирвавшися з полону в старої Катерини. Тоді він задля обережності спершу зрікся нав'язаної йому віри й повернувся до своєї питомої — і аж потім показався своїм одновірцям. А сьогодні вони приймали його такого, як він є, з усім, що зробило з нього його нелегке життя, — і голова, й борода в нього посивіли дочасно.

— Вітер знегод пролетів над ними, — пояснив він одному зі своїх найдавніших сподвижників, коли вони потім сиділи разом у залі за сімнадцятьма столами, по шістнадцять душ за кожним.

Молоде покоління дивувалося безмірно, бачачи навіч, у плоті цю легендарну постать. Вона підносить келих, утирає губи, широко розплющує очі. Оці самі очі під Іврі ніби чарами скували ворога, і той стояв на місці з усіма своїми списами, аж поки на нього налетіли