Царівна (збірник) - Ольга Юліанівна Кобилянська

у творах Кобилянської витісняє популярне на той час переконання про єдине, природне призначення жінки бути передусім матір'ю, дружиною, господинею, а в соціальному і культурному плані – бути «нічим». Навпаки, Кобилянська була глибоко перейнята ідеалом «вищого» культурного типу і чоловіка, і жінки, і цей тип індивідуальності вона естетизувала і фемінізувала. Водночас життєві колізії, які цікавили її, характеризувалися рисами міщанського психологічного роману, де любовна історія розгорталася на тлі буденних подій і обставин маломістечкового життя. Так, «Царівна» – перша, за Франком, психологічна повість в українській літературі, що поєднувала культурософську проблематику свободи волі, зокрема жіночої, з типовим сюжетом любовного романсу, де довге очікування нареченого повинно було відновити втрачену рівновагу і гармонію цілого світу.

Вибудовується ця психологічна повість на основі різкого протиставлення буденності і мрій, оточення і виняткової особистості, будучності і теперішності. Василь Орядин, один з персонажів повісті, говорить, що доменою жіночою є «минувшість», натомість «в мужчин переважно будучність на оці». Власне, вся історія головної героїні Наталки Верковичівни, яка занадто перейнята ідеалом саморозвитку і «будучини», протилежна такому уявленню і не є типово «жіночою». Більшість же перших рецензентів (О. Маковей, А. Кримський, М. Грушевський) намагалися підкреслити у повісті передусім непослідовність традиційного жіночого романсу, який вони вичитали у повісті, і при цьому іронізували над рефлексіями героїні, її ідеалом «вищого» чоловіка та ідеєю товариськості-любові, якої шукала Наталка.

Однак жіночий романс у повісті Кобилянської дістає не лише персональний, але й національний виховний підтекст. Йшлося про виховання українського модерного індивіда, тому героїня повісті мріє не лише про те, щоб реалізувати себе духовно, але щоб «сотворити щось таке, що поривало би» народ, бо «та маса з самого ожидания і невільничої податливості запала в нидіння». «Чому в нас так мало гордості й відпорної сили, так мало наклону до величчя, так мало поривів до могутності?» – роздумує Наталка і прагне бодай із себе створити повноцінну індивідуальність, реалізувавши свої бажання та вроджені свої здібності. Цей пафос перетворення пасеїстичної і пасивної маси народної на колектив індивідуальностей, а жінки – на повноцінну індивідуальність Леся Українка назве основною неоромантичною тенденцією у «Царівні». Сама ж Кобилянська ототожнить цю тенденцію з ідеалом «жінки європейського закрою» і перетворенням жінки з «організму» на «виразну особистість» («Балаканка про руську жінку»).

Ідеал виховання «вищої» жінки у творчості Кобилянської відбивав не вузькі ідеї особистого щастя, але надавав феміністичним тенденціям глибшого культуротворчого і модернізаційного сенсу. Кобилянська була цілком свідомою цього, коли писала: «Мої героїні витиснули вже або бодай звернуть на себе увагу русинів, що побіч дотеперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру, не спеціально галицько-руського». Виховання європейських типів чоловіків і жінок, а також критика української провінційності – ідеї, актуальні в ситуації «кризи статі», яку ми спостерігаємо наприкінці XIX століття і яка відбилася у творах А. Стріндберга, Г. Ібсена, Г. Гауптмана, Ст. Пшибишевського, В. Винниченка.

Безперечно, повість «Царівна» несе в собі відсвіт ідей Ф. Ніцше про «надлюдину» і «вищих» людей, хоча Кобилянська приховано полемізує з німецьким філософом і щодо можливостей жіночої дружби, і щодо можливостей виховання «вищої» жінки. Однак саме під впливом Ніцше, як зізнавалася сама Кобилянська, сформулювалася її ідея «будучності» – поривання до «повного життя», що розуміється у плані самореалізацїї, індивідуальної і культурно-національної. У цілому, ідея Фрідріха Ніцше, які набули широкої популярності на межі XX століття та вплинули і на формування найвищих концепцій культури, і на складання найбанальніших ідеологій, і на провокацію по-міщанськи обмежених уявлень про т. зв. «надлюдину», були могутнім чинником розвитку європейської культури на початку XX століття.

Отже, значною мірою під впливом ідей Ніцше Кобилянська була зацікавлена у творенні «вищої» культури, особливо в перспективі «будучності» – повної самореалізацїї людини, і саме цю ідею вона пов'язує зі своїми жіночими характерами. Ідея «будучності» була важливою не лише для самореалізацїї жінки, але і для долі нації. Тому на жінку і матір покладаються обов'язки не лише народити і виховати дитину, але також «змоделювати» майбутній характер як культурний тип. Тож її героїні мають перед собою ще іншу мету, окрім любовного романсу, – «нехай ще вимоделюють і характер його (сина-русина. – Т. Г.) сильними виразними лініями так, щоб той русин був не лише русином, але разом і примірною моделлю для руського оточення свойого», – говорить авторка у «Балаканці про руську жінку».

Ідеї виховання нового типу людини на початку XX століття несли на собі відсвіт волюнтаризму та індивідуалізму. У творчості Кобилянської ідеї ці набувають естетичного й ідеального характеру. Так, у «Царівні» стверджується естетизований варіант жіночого світу. Прикметно, що образом, який збирає всю символіку й образність у повісті, є дзеркало. Так у жіночому письмі Кобилянської у повісті «Царівна» домінують очі і погляд героїні на саму себе. При цьому ідеальна рамка такого образу олітературнена: це Лореляй Г. Гайне. Відвертаючи очі від дзеркала, героїня, однак, підглядає в нього опосередковано – очима бабусі, тітки, імпліцитного автора.

Так нарцисизм стає одним із принципів самоствердження «нової» жінки у «Царівні» Кобилянської. Він виявлений через інтимну форму щоденника (хоча цей жанр і не витримується до кінця). Через саморозкриття, записи у щоденнику, як у дзеркалі, відображається духовно-емоційний світ її героїні. Ствердження повноцінного «я» здійснюється через ідеал «вищої» жінки – теж своєрідне дзеркало, символічно ототожнене з незвичайною жінкою, царівною. Дзеркалом служить у повісті і чоловік-товариш, як «інший», що допомагає проявити і відбити характер Наталки.

У доповіді «Дещо про ідею жіночого руху», виголошеній 14 жовтня 1894 року на зборах «Товариства руських жінок на Буковині», Кобилянська звернула увагу на широке розуміння жіночої емансипації. Остання, зауважує вона, переросла рамки епатажу, коли жінки переймають чоловічий спосіб життя («щоби не виходити зовсім заміж, прибирати манери мужчин, ходити з обстриженим волоссям, з паличкою в руках, курити папіроску, їздити верхом і, як одна жінка висловилась, "ходити у фраках"»). Кобилянська говорить про необхідність розглядати жінку як людину, від природи рівну з чоловіком і упривілейовану, як і він, правом «людяності, індивідуальної свободи, поваги людської і справедливості». «Женщина, побіч своєю природою назначеної задачі стати жінкою й матір'ю, посідає й надане тою самою природою право – бути і собі самій цилю, іменно в тім смислі, як буває собі цилю мужчина», – твердить письменниця. Йдеться про право жінки здобувати освіту, працю, вчитися, бути «самій собі ціллю». Саме цю символіку несе в собі образ «царівни».

Ідеї Ф. Ніцше служать у ранній творчості Кобилянської так само своєрідним дзеркалом, на тлі якого письменниця вибудовує свої жіночі характери. Зокрема Ніцше говорить про те, що «досконала» жінка може існувати, хоча це швидше явище нарцисичного характеру («чоловік