Вовк-тотем - Цзян Жун

двір переповнювали хоробрі воїни, які не боялися смерті, тож у справі освоєння нових земель їм усе вдавалося. Потім він заспокоїв народ і поважав землеробство… Селянам від того також була користь. Цей імператор мав різноманітні інтереси, а солдати завжди йому наслідували, тож завдяки цьому У-ді мав силу трьох імператорів, щоб керувати державою за законами процвітання Шан і Чжоу…»

Чень Ґуан сказав: «Сяо-у (мається на увазі Хань У-ді. — Цзян Жун)… мало в чому відрізнявся від Цінь Ши-хуана».

Сима Ґуан. «Всезагальне свічадо в допомогу управлінню. Останній розділ останньої частини про Слухняного імператора Хань Ши-цзуна»

Після вечері Бао Шуньґуй приїхав від Біліґа до юрти Ченя. Він урочисто вручив Ченю і Яну великий ліхтарик аж на шість батарейок — раніше таку зброю й інструмент могли отримувати тільки конопаси — й передав їм особливе завдання: якщо вовча зграя з'явиться поблизу отари, потрібно вмикати ліхтарик, однак підпалювати хлопавки заборонено, а собаки повинні крутитися впритул біля вовків. Він також сказав, що вже повідомив усіх їхніх сусідів, і коли вони побачать у них світло ліхтариків, то прибіжать усі разом із собаками, щоб оточити зграю.

Бао Шуньґуй також, сміючись, сказав:

— Хто б міг подумати, що ваша витівка з вовченям матиме таку користь! Якщо ми цього разу зможемо виманити вовчиць і зграю, та вбити ще десяток із них, то ми здобудемо значну перемогу. Навіть якщо вб'ємо тільки одну-двох вовчиць, все одно це можна вважати перемогою! Скотарі кажуть, що сьогодні вночі вовчиці неодмінно прийдуть, вони всі хочуть від мене, щоб я вбив вашого Вовчика, розтягнув його шкуру на просушку, а труп викинув подалі на схил, щоб вовчиці, нарешті, заспокоїлись. Однак я не погодився. Я їм сказав, що я якраз боюся, що вовки не прийдуть, а де я ще знайду таку можливість, щоб з допомогою вовченяти привабити великих вовків? Цього разу точно пошиємо вовків у дурні. Однак ви вдвох маєте бути обережними. Такий великий ліхтарик може засліпити людину на декілька хвилин, а вовка — тим більше. Підготуйте на всяк випадок залізні палиці й лопати.

Чень Чжень і Ян Ке з усім погодились. Бао Шуньґуй поспішив до інших юрт із своїми розпорядженнями, суворо заборонивши стріляти з рушниць, щоб не налякати вовків, не спричинити пожежі й не поранити людей чи худобу.

Це мала бути небачена раніше в степу війна, коли з допомогою вовка приманюють вовка. Хоча її наслідки важко було передбачити, однак вона додавала азарту «прісному» скотарському життю. Декілька молодих конопасів і чабанів, які так ненавиділи вовків, що раніше не приходили до юрти Ченя, тепер прибігли дізнатися більше про ситуацію й ознайомитись із місцевістю та всіма тутешніми обставинами. Вони виражали небувалу зацікавленість новим мисливським методом, якого їм раніше ще не доводилось застосовувати. Один із чабанів сказав:

— Вовчиці дуже оберігають своїх дітей. Якщо вони дізналися, що тут є вовченя, то вони неодмінно прийдуть забрати його. Було б добре, якби щоночі приходило по декілька вовчиць, тоді б можна було щоночі їх убивати.

Але один з конопасів зауважив:

— Якщо вовки зазнають один раз збитків, вони вдруге не прийдуть.

— А якщо в атаку кинеться велика зграя, що тоді робити? — запитав інший чабан.

— Як би багато не було вовків, їх не буде більше, ніж собак, — відповів конопас. — Якщо ж справді буде кепсько, то люди приєднаються до собак і почнуть умикати світло, кричати, стріляти з рушниць і підпалювати хлопавки.

Після того, як усі розійшлися, Чень Чжень та Ян Ке, сповнені турбот, сіли на повстяну підстилку неподалік від Вовчика. Їх мучили докори сумління. Ян Ке сказав:

— Якщо цього разу все пройде успішно й нам удасться заманити та вбити вовчиць, цей прийом насправді завдасть значних збитків — мало того, що ми розорили їхні лігва, так тепер іще й скористались материнськими почуттями вовчиць і вбили їх. Ми будемо шкодувати про це все життя.

Чень сказав, опустивши голову:

— Я зараз почав сумніватись у собі — чи не помилкою, врешті-решт, було тоді взяти це вовченя на виховання. Адже заради цього ми вже позбавили життя шістьох вовченят, а ще скількох позбавимо потім — навіть не знаю… Однак у мене вже немає шляху назад. Проводити науковий експеримент іноді те саме, що бути різником. Батькові Біліґу так важко доводиться керувати степом, витримуючи такий значний тиск! З одного боку — скорбота через те, що вовки вбивають худобу, а з іншого — прикрість через те, що невпинно вбивають вовків, усе це терпіти — просто серце кров’ю обливається. Однак заради степу й степовиків він може тільки перетворити своє серце на камінь і підтримувати рівновагу всіх відносин у степу. Я насправді хотів би попросити в Тенґера, щоб він повідомив вовчицям, що сьогодні вночі в жодному разі не потрібно приходити, й завтра теж, щоб не потрапити в пастку й дати мені ще трохи часу, поки Вовчик виросте й ми з тобою власноруч відпустимо його до вовчиць…

Серед ночі Біліґ приїхав ще раз, аби перевірити Ченеву і Янову готовність до війни. Старий сів поряд із хлопцями, мовчки запалив свою люльку, а викуривши дві, тихим голосом сказав, ніби заспокоюючи двох своїх студентів, а разом з тим і себе:

— Через декілька днів з’являться комарі й табунам буде непереливки, якщо не вбити ще трохи вовків, то цього року від лошат нічого не залишиться, і Тенґер цього не потерпить.

— Батьку, — спитав Ян Ке, — як ви думаєте, вовчиці сьогодні вночі прийдуть?

— Важко сказати, — відповів Старий, — я стільки років прожив, але ще ні разу не вдавався до такого прийому, щоб з допомогою вихованого людиною