Вовк-тотем - Цзян Жун

вдень, і вночі, змушуючи їх швидко й далеко бігати, бути сильними й витривалими. У табуні я часто спостерігав жорстоку боротьбу за виживання між кіньми й вовками. Це дуже сумно. Те, як вовки наздоганяють уночі табун, називається люттю: вони женуться з усіх сил і скажено нападають, мчать на шаленій швидкості і при цьому ведуть бій, не даючи коням ані хвилини перепочинку. А як тільки від табуна відстане старий чи хворий кінь, нешвидкий, або ще зовсім малий, чи лоша або вагітна кобила, то вовча зграя відразу оточує його й загризає на смерть. Ти ще не бачив жалюгідного вигляду табуна, який рятував своє життя — усі коні заслинені й у білій піні, наскрізь мокрі. У декого з них бракує навіть сил на агонію — на останньому кроці вони падають на землю і випускають дух, вовки їх просто заганяють. Коні, які бігають найшвидше, можуть зупинитися на хвилинку й передихнути, опустити голову й скубнути трохи трави, а коли вони голодні, то їдять будь-яку траву, навіть сухий очерет; коли — спраглі, то п’ють будь-яку воду, навіть брудну й смердючу, навіть воду з рівчаків, куди стікає сеча корів і овець. Тож сила й витривалість монгольських коней, їхня здатність усе перетравлювати, стійкість до хвороб, витривалість до холоду й спеки — найвищі серед усіх тварин у країні. Однак тільки конопаси знають, що всі ці здатності монгольських коней загартовуються завдяки інтенсивним тренуванням з боку степових вовків, які використовують у цих тренуваннях швидкість і смерть.

Чень аж заслухався. Однак слід було занести в юрту порізану на шматки конятину й маслаки, а також розтягнути на даху юрти шкуру лошати для просушки, тож він сказав:

— Ти вже рік працюєш конопасом, незабаром станеш фахівцем. Те, що ти розповів, дуже важливо. Однак надворі спекотно, тож ходімо до юрти, ти будеш далі розповідати, а я робитиму баоцзи.

— Хлопці увійшли до юрти, і Чень узявся чистити цибулю, місити тісто, робити начинку й зажарку з духмяним перцем, готуючи баоцзи з прісного тіста з м’ясною начинкою, які часто їдять скотарі.

Чжан Цзіюань, випивши піалу холодного чаю, продовжив:

— Останніми днями я як конопас думаю про різні справи, пов’язані з кіньми. Я вважаю, що саме монгольські степові вовки створили найбільш витривалих у світі монгольських коней і відважну кінноту гунів, тюрків і монголів, яка вразила весь світ. Туркменські ахалтекінські, ілійські, арабські, донські скакуни нині відомі в усьому світі, однак чому кінноти Середньої Азії, російських кипчаків, арабська кіннота й вершники європейських тевтонів — усі були розбиті монгольською кіннотою? Монгольські вершники дійшли на захід аж до Польщі, Угорщини, Австрії й Єгипту. А кіннота гунів узагалі перетнула всю Європу, змітаючи все на своєму шляху, і дійшла аж до нинішнього Орлеану у Франції. Яка ще країна і яка ще нація в світі мала таку потужну силу й витривалість?

Чень Чжень додав від себе:

— В історичних книжках написано, що в давнину в монгольському степу людей було мало, а коней — багато, тож у військові походи один вершник міг брати з собою по четверо-п’ятеро, а то й більше коней і їздити на них по черзі, тому вони й могли долати за день по тисячі лі. Тому монгольська кіннота — це ніби первісні моторизовані війська, вона була спеціально призначена для блискавичних війн. Крім того, оскільки в Монголії було багато коней, то воїни могли використовувати м’ясо поранених тварин як провіант і їсти його, коли зголодніють, або пити конячу кров під час спраги. За таких умов і тил не потрібен.

Чжан Цзіюань, сміючись, кивнув головою:

— Точно. Я пам’ятаю, ти казав, що від жунів, гунів, сянбійців, тюрків і аж до сучасних монголів, — усі нації, які жили й боролися в монгольському степу, розуміли цінність і таємниці вовків. Я дедалі більше переконуюсь, що в цих словах є рація. Вовки монгольського степу подарували степовикам найбільш відважний і войовничий характер, найбільш блискучу військову мудрість і найбільш видатних бойових коней. Військова перевага за цими пунктами і є причиною й таємницею того факту, чому монгольські степовики струсонули весь світ.

Чень Чжень щосили місив тісто й казав:

— Твоє спостереження дуже важливе: бойові монгольські коні набули такої вправності в битвах завдяки тренуванню з боку вовків. Я раніше думав, що завдяки вовку-тотему знайшов ключ до вирішення питання про походження сміливого й войовничого характеру степовиків та їхньої військової мудрості, однак я й гадки не мав, що вовки ще й такі собі дресирувальники на суспільних началах, які підготували для націй, що ведуть життя на спині в коней, першокласних в усьому світі бойових скакунів. А коли в монголів з’явилися такі потужні скакуни, це дало їм змогу розкрити свій характер і мудрість. Ну що ж, слід сказати, що рік у конопасах не минув для тебе даром.

Чжан Цзіюань сміючись сказав:

— Це все під впливом такого «фаната вовків», як ти. За ці два роки ти розповів мені дуже багато історій з книжок, тож я повинен віддячити тобі деякими відомостями з реального життя.

Чень Чжень, також сміючись, сказав:

— Що ж, у нас удався взаємовигідний обмін! Однак є дещо, чого я ніяк не збагну: до яких ще прийомів удаються вовки, щоб убивати коней, крім того, що заганяють їх до смерті?

Чжан Цзіюань сказав:

— Прийомів у них багато. Щоразу, коли табун наближається до місць, де росте висока трава або є складний рельєф, я починаю дуже хвилюватися. Вовки можуть, мов гекони, підкрадатися впритул до землі, не піднімаючи при цьому голови, щоб роззирнутися навколо, адже вони визначають місцезнаходження жертви носом і вухами. Кобили часто тихим голосом прикликають своїх лошат, а вовки за їхнім голосом можуть визначити приблизний напрямок, де перебуває лоша, й потім починають поволі підкрадатися туди. І як тільки поряд із лошам не буде племінного жеребця, вовк миттю