Вовк-тотем - Цзян Жун
Чень Чжень, який саме знімав кришку з казана, обернувся й сказав;
— Про справжнє наукове дослідження ніколи не питають, чи воно корисне, чи ні, воно походить з цікавості й вигоди. До того ж, якщо ти зрозумієш питання, яке раніше не розумів — хіба це не корисно?
З казана в густій парі з’явились баоцзи з конятини. Чень Чжень перевернув їх по одній, щоб вони трохи простигли, а потім почав їсти їх, мов голодний вовк, примовляючи:
— От смакота! І запашні, й ніжні! Якщо згодом ще так трапиться, що вовк загризе лоша, то ти знову притягни його додому.
— Інші три юрти молодих інтелігентів попросили мене про те ж саме, — зауважив Чжан Цзіюань, — тож я по черзі всім возитиму.
— Однак ти хоча б привозь додому ті частини, які вовк погриз, я буду годувати Вовчика.
Хлопці за раз з’їли всю порцію готових баоцзів, після чого Чень, задоволений, підвівся й сказав:
— Я вже навіть не порахую, вкотре це я їм здобуту вовками їжу. Ходімо, пограємо в гру, що називається «м’ясною баоцзою кидати у вовка».[150]
Дочекавшись, поки решта баоцзів вичахнуть, Чень Чжень і Чжан Цзіюань узяли по одній і в піднесеному настрої вийшли з юрти та попрямували до Вовчика. Чень голосно закричав:
— Вовчику! Вовчику! Їсти! — після чого дві баоцзи влучили вовченяті в голову й тіло, аж той злякався, підібгав хвоста й сховався в свою нору, а баоцзи розтягли Хуанхуан та Еле. Хлопці спочатку остовпіли, не знаючи, як на це реагувати. Чень сміючись сказав:
— Ну ми й дурні! Вовчик же ніколи не бачив і не їв м’ясних баоцзів, тож якщо ними кинути в нього, хіба він їх забере? Вовки дуже підозрілі, він не довіряє навіть мені, хоча я його годую. Мабуть, він сприйняв баоцзи за камінці, якими хочуть його вдарити. Тим більше, що останніми днями тут бігали багато монгольських дітей, які кидали в нього грудками землі.
Чжан Цзіюань, також сміючись, підійшов до вовчої нори й сказав:
— Вовчик такий кумедний, що мені хочеться його обійняти й притиснути до себе.
— Однак Вовчик з усіх людей визнає тільки нас із Яном Ке й дозволяє брати себе на руки тільки нам. Навіть Ґао Цзяньчжун не наважується його торкатись, тож краще й тобі не треба.
Чжан Цзіюань опустив голову й спробував наблизитись до нори, кличучи Вовчика на ім’я та примовляючи:
— Вовчику, не забудь, хто тобі приніс конятини, що ж це ти — наївся, а тепер мене не визнаєш?
Він покликав малого ще декілька разів, але Вовчик тільки шкірив зуби, зі злістю дивився на нього й не виходив. Коли ж Чжан намірився витягнути Вовчика за ланцюг, той зі свистом раптом вискочив сам і вже розкрив пащу, щоб укусити Чжана, аж той з переляку перекинувся назад. Тільки схопивши Вовчика за шию, Ченю вдалось його стримати, ще й довелось довго гладити його по голові, поки він заспокоївся. Чжан Цзіюань підвівся, струшуючи порох, і з усмішкою сказав:
— Непогано! Він такий же лютий, як і дикі вовки. Виховати з нього собаку справді було б нецікаво. Коли я повернуся наступного разу, я ще привезу йому м’яса жеребця.
Чень також розповів Чжану про небезпеку, що зумовило виття Вовчика. Чжан Цзіюань замінив «Морського вовка» на «Загальну історію Китаю» й сказав Ченю:
— З мого досвіду можу сказати, що сьогодні вночі зграя прийде обов’язково, тож будьте надзвичайно обережними й не дайте їй викрасти наш скарб — Вовчика. Слід бути ще більш пильними. Вовки найдужче бояться пороху, тож якщо зграя справді кинеться на отару, ви кидайте в неї «Два стусани». Минулого разу я приніс вам цілий оберемок, однак їх слід ретельно перевірити, адже якщо котрісь із них намокли, тоді вони не вибухнуть.
Чень відповів:
— Ян Ке загорнув їх у навощений папір і поклав у найвищу в юрті дерев’яну скриню, тож вони ніяк не могли намокнути. Декілька днів тому в нього була сутичка із волоцюгами, тож він підпалив три штуки, вони так вибухнули, що все тут навколо струсонули.
Чжан Цзіюань поспіхом помчав назад до табуна.
26Чень Ґуан сказав: «…У-ді (мається на увазі Хань У-ді. — Цзян Жун) мав звитяги по підкоренню варварів з усіх чотирьох сторін держави, його
