Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська
П’ять тридцятивеслових кораблів у сезон Розливу[34] випливли з порту Червоного моря і попливли на південь. Експедиція тривала два роки і в сезон Жнив повернулася до Фів, привізши неймовірні скарби.
Князі Пунту прийняли єгипетську експедицію за посланців небес і впали перед нею навколішки. Єгиптяни передбачливо затримали заручників, а потім приступили до обміну товарами. Мешканці Пунту принесли Фараонові Обох Країн, Цариці Фів та Карнаку, божественній Хат-ше-псут, доньці Амона-Ра, стоси свіжого кадила, дорогоцінні деревця мирри, гебан, слонову кістку, чисте золото з Країни Ему, листя кориці, антимон[35], павіанів, собак, леопардові шкури.
Взамін за це єгипетська цариця офірувала незліченні гори кольорових скляних намистин, барвисті тканини, стилетики з оздобленими руків’ями, мальоване начиння, два малі трони і безліч сокирок, дуже придатних до рубання дерев та до вбивання тварин і людей.
Експедицію, що поверталася з Пунту, у Фівах привітали з хвилюванням та гарячковою цікавістю, а звістки про привезені багатства і дива Пунту, Країни Богів, звідки походила єгипетська богиня Гатор, розпалювали цікавість як мешканців дільниці палаців, так і торговельного кварталу. Але в загальному настрої бракувало того піднесення, що супроводжувало повернення переможної армії, цього ні з чим незрівнянного тріумфального сп’яніння, яке викликають воїни, в’їжджаючи на колісницях і ведучи довгі ряди бранців з тавром невільників на обличчях.
Святиня-гробниця Хат-ше-псут поблизу Фів була готовою. На тлі темного масиву гір здіймалася білими терасами, оточеними колонами, неперевершена у своїй красі та самотності.
Тепер цариця зайнялася прикрашанням стін притулку. Наказала змалювати на них свою історію, від моменту, коли її матір, царицю Яхмосе, відвідав Амон-Ра, далі — народження Хат-ше-псут, проголошення її спадкоємицею престолу, експедицію до Пунту, аж до дня, — хай коли він наступить, — у якому цариця віддасть своє божественне тіло під опіку богині Нут, прохаючи, щоб зробила їй місце серед Невтомних і Незнищенних Зірок, щоб не померла навічно.
До притулку вела Алея Сфінксів, кожен із обличчям Хат-ше-псут. Зліва стояла споруджена святиня богині Гатор, справа — гробова каплиця і два саркофаги: один для Хат-ше-псут, другий — для її земного батька. Бо все, що Хат-ше-псут замислила і все, що вчинила, робила з думкою про свого батька, Тотмеса Першого, який вивищив її понад сина і настановив своєю спадкоємицею.
У Карнаку, на гранітному обеліску, покритому товстим шаром золота, наказала викарбувати:
«А ви, що через віки оглядатимете ці пам’ятники, які засвідчать, що я вчинила […], не кажіть, прошу, що це марна хвальба, а промовте: «Як це схоже на неї, гідну свого батька».
Бо у той час донька, щоб бути визнаною не гіршою від сина, мусила бути вдвічі кращою від нього.
* * *
У єгипетському місті-фортеці в Дельті молоді офіцери мали все, чого тільки могли забажати: зручне житло з плавальними басейнами, барки для прогулянок Нілом, вино та пахучі олійки з Криту, плоди з Сирії, мавп із Куш, музиканток і танцівниць, полювання на водних птахів та газелей, а все-таки Тотмес знав, що в Аварісі панує настрій постійного роздратування і ненасиченості. Ні муштра, ні вдавані походи не могли їх удовольнити.
Молоді командири все частіше без дозволу вислизали до Пібасту, начебто для того, щоб віддатися під опіку богині, але насправді заради оргій і таємничих ритуалів на честь Бастет. Виникло навіть таємне товариство, що поклонялося Кішці, а його учасники віталися словами: «Присуд Кішки безпомильний».
Колись до рук Тотмеса втрапив папірус, що містив наче символ віри цього товариства.
«Я права рука Ра, я немов підганяючий батіг, щоб вести тебе. Все, що він робить, призначене для того, щоб ти з’єднався з Місяцем», — так звучав перший відступ.
«Нехай тебе називають Владарем Биків, тим, завдяки якому зачинається життя. Я життя, яке зачинає, матка, що годує. Їх називають супутниками початку і кінця», — твердив другий відступ.
«Заклик Бастет потрапляє до Амона», — запевняв третій відступ.
«Бастет — Володарка Початку і Кінця, «засува», що є у святинях єгипетських і що є таємницею», проголошував четвертий.
«Мене називають Донькою Країни. Це я», — сповіщала остання таємниця.
Але Донькою Країни була Хат-ше-псут, божественна цариця, що захопила владу до своїх рук і запускала свої невидимі мацаки до прикордонної твердині, обезвладнюючи Тотмеса, висмоктуючи з нього чоловічу силу, мозок його костей, — Бджола, що проклюнулась із трупної гнилизни.
Він ненавидів її ненавистю усіх літ, пережитих в тіні її божественності, — прагнув їх наповнити трудами бойових походів, гуркотом битви, маршем через пустелю і славою переможця. Натомість гайнував час у твердині, оточеній зарослими очеретом каналами, відрізаний від звісток зі світу, воюючи з невидимим, але всюдисущим ворогом, — нудьгою, що, наче чад, крізь усі шпарини проникала всередину фортеці, труячи її мешканців.
Новина впала наче сип із ясного неба і розбудила від здерев’яніння усю залогу. До Аварісу прибув купець із Тіру, що ледве зумів утекти живим на єгипетському військовому кораблі. Купець, представник великого торгового дому в Тірі, розповідав зібраним офіцерам про бунт сирійських міст; мешканці цих міст виганяли єгипетські гарнізони, нищили статуї єгипетських богів, плюндрували склади і торгові доми, ведені єгиптянами, і проголошували незалежність од влади фараона.
А що на це цариця?
Відповіді не довелося довго чекати.
Невдовзі темношкірі герольди розвезли до всіх гарнізонів подібні накази:
«Готуйте спорядження і озброєння для війська. Беріть одежу та срібло зі скарбниці. Прийміть рапорти про це. Нехай збройні сили візьмуть панцирі та обладунок. Нехай їм видадуть зі складів
