Українська література » Сучасна проза » Паперова лялька - Тетяна Тиховська

Паперова лялька - Тетяна Тиховська

Читаємо онлайн Паперова лялька - Тетяна Тиховська
СРСР швиденько відтяв по шматочку Угорщини та Румунії і «визволив» Західну Україну. «Визволителі» похапцем почали масову колективізацію. Те, що радянські люди вже пройшли, західні українці почали сьорбати чи не ополоником: розгорнулись масові репресії, тисячі людей за бодай формальну провину в кращому випадку вивозилися до Сибіру, в гіршому ж… І пороху б не залишилося. І найактивнішу участь в цій ганьбі приймали війська НКВС.

Тільки-но керманич з прибічниками набрався смаку до «визволення» братів-українців, як йому самому було оголошено війну. Не чекали.

Коли ж стало цілком ясно, що це не помилка, оголосили-таки мобілізацію. Під призовний вік підпали і Ян, і Андрій. Тож Агата з Вірою разом проводжала їх на залізничному вокзалі. Віра була вагітна другою дитиною, тому до повернення чоловіка вирішила перейти до мами, аби та допомогла по господарству.

Західні і південні області найперші підпали під окупацію, бо військове командування було ще сяк-так готове для блискавичного нападу, але було геть не спроможне до оборони.

Те, що в перші ж місяці війни радянські війська ще якось могли опиратися, затримувати ворога для забезпечення евакуації заводів, пояснюється не тільки несамовитим опором військових і мирних жителів, але й цілковитим нехтуванням побіжними втратами з боку верховного командування.

Німці з самого початку війни прагнули заволодіти промисловими центрами країни. Запоріжжя було саме таким, та ще й мало власну енергетичну базу. Тільки-но Москва отримала звістку, що на правому березі Дніпра з’явилися поодинокі літаки-розвідники, вирішено було підірвати греблю. Якнайшвидше.

18 серпня 1941 в районі греблі пролунав вибух. За офіційної версії того часу бомбардування вчинили німці, начебто з ненависті до відчайдушного опору. Але що дійсно призвело до руйнування, кілька десятиріч старанно замовчувалося, бо наслідки були просто жахливі. Саперів привезли з самої Москви, разом із двадцятьма тоннами толу. Чи то розрахунок був хибний, чи то хотіли як краще, але замість запланованого пролому в 35 метрів, вибух зробив дірку в п’ять разів більшу. Убивчий вал висотою десь із десять метрів прокотився від Запоріжжя до Нікополя. Гинуло все: будинки, люди, худоба… Тими місцями в той час постійно переправлялись біженці. Їх, припустимо, не сила було попередити. Але на Хортиці стояли дві армії – і всі загинули, бо їх забули вивести! Хлопці, як пішла вода, видерлися на дерева, а вода все прибувала та прибувала. Так їх і познаходили потім – на деревах, як груші. «Побіжні втрати» склали сто тисяч мирного населення і двадцять тисяч військових. А керманич сказав: «Добре».

Звісно, цей же край бачив і вдалі військові операції. Невідомо, коли б визволили Запоріжжя, аби наші військові не додумалися розпочати штурм вночі, коли німецький солдат (німці народ педантичний) має відпочивати. Наші військові включили фари, влаштували гармидер – і в атаку!

Дивно не те, що радянські люди в цій нищівній війні перемогли – кінець кінцем, вони захищали Батьківщину. Дивно, як за таким нехтуванням до людських втрат ще хоч хтось вижив!

У Агати, хвала Богові, нікого з близьких чоловіків війна не відібрала. Женя з Діною були в евакуації, а після війни переїхали до Мінську. Від Надії надійшов розпачливий лист, що Павло на війні познайомився з якоюсь медсестрою, що врятувала йому життя. Тож Надію з дитиною він покинув. З війни повернувся Андрій – з низкою нагород, з партквитком і без жодної подряпини! Трохи згодом надійшов лист і від Янка – він був поранений, але не тяжко. З шпиталю виписався і мав от-от приїхати.

Коли Агата прийшла на вокзал стрічати Яна, на пероні звернула увагу на худеньке стурбоване дівча, що з пильною увагою додивлялася до всіх прибулих пасажирів. З підніжки вагону легко зістрибнув Ян – високий, ладний, але такий худесенький! Агата пішла йому назустріч, але її випередило оте саме дівча. Воно повисло у Яна на шиї і розридалося. От так і познайомилися.

Життя, як завжди, брало гору: місто відбудовувалося, молоді одружувалися, вдовиці або чекали дива, або ж накидали оком, чи нема де вільного чоловіка. В той час нерідко жінки брали собі в чоловіки набагато молодших парубків.

Агата вже пішла на пенсію, тож могла частіше допомагати Вірі з дітьми. Андрія партія направила на відновлення доменних печей у Кривому Розі. Агата не відмовилася їхати з ними, аби глядіти онуків. Віра вже втретє була вагітна і відчувалася не досить добре. А Андрій, як правду казати, не кидався допомагати їй в хатніх справах.

Андрію на роботі видали ордер на гарненький державний котедж – він чи не відразу обійняв керівну посаду. Житло було просторе, через те Агаті навіть надали невеличку, але окрему кімнату. Звісно ж, у неї чи не завжди товклися малюки, але чим би вона опікувалася, аби не малеча?

Коли Віра потрапила до пологового будинку, стало зрозуміло, чому вагітність давалася їй так важко: Віра народила хлопчиків-близнюків. Роди були важкі, лікарі побоювалися не тільки за життя малюків, а й за породіллю. З близнюків вижило тільки одне маля, а Віра була геть виснажена пологами. Повоєнні роки були досить голодні. Агата кожного дня сама не доїдала, але приносила Вірі попоїсти.

Якось вона повернулася з відвідин і мало не розминулася з листоношею.

– Розпишіться, – діловито сказала остання.

Агата розписалася, розірвала телеграму і побачила лаконічний офіційний текст: «Діна раптово померла похорон відбудеться…»

Пальці враз заклякли, розум відмовлявся усвідомити написане, а телеграма вислизнула з рук і повільно впала на підлогу.

Книга
Відгуки про книгу Паперова лялька - Тетяна Тиховська (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: