Паперова лялька - Тетяна Тиховська

ті часи одруження реєстрували в РАГСах. Вінчання в церквах усіляко притискувалося, та й самі церкви в більшості були знищені більшовиками під час голодомору, аби скористатися нагодою пограбувати церковні цінності і позбавити впливу духовенство. Але по селах подекуди церкви вціліли – здебільше ті, що були найбіднішими і до пограбування яких просто не дійшла черга.

Діна якось несміливо запропонувала Жені поїхати після реєстрації в село – повінчатися.

– Навіщо це? – невдоволено заперечив Женя. – Священики – це прислужники культу.

«Хай би і культу, – подумала Діна, – А все ж таки вінчання проходить дуже врочисто, і родину тоді Бог береже». Але вголос нічого не заперечила, бо зазвичай спокійний Женя за розмов про церкву ставав впертий і дратівливий.

В день весілля мама як змогла причепурила Діну, і молоді пішли реєструвати шлюб. РАГС був розташований в міській управі, в маленькій напівпідвальній кімнаті, що була захаращена товстезними гросбухами. В кімнаті був єдиний клишоногий стіл, який замість однієї ніжки мав стосик книг.

Вікно в кімнаті не відчинялося, тож запах пилу і мишей в’ївся в меблі, книги і старенького архіваріуса, який вів облік всіх важливих подій людського життя: народження, смерті, одруження.

Підсліпуватий служник, вдягнутий в сатинові нарукавники, взяв у молодих паспорти, записав щось дрібнесеньким почерком в одну з товстелезних книжок, поставив штампи в паспорти і знову втупився в якийсь гросбух.

Хвилинку молоді постояли, потім Діна несміливо спитала:

– Все?!

Добродій підвів очі і, наче здивувавшись, що молода пара досі тут, відказав:

– Все. Чи у вас є ще якесь питання?

Питань більше не було.

Таку не надто врочисту процедуру реєстрації шлюбу скрасили молодим їх батьки. Женя з родиною жив в маленькому приватному будиночку. Родина була велика: батьки, восьмеро дітей, тож в домі було не обернутися. Але стояла тепла погода, у дворі під старою-старою грушею поставили стіл, настелили рушників і понаставляли справжніх українських страв: борщу, вареників, галушок. Наварили узвару, аби вгамовувати спрагу після міцного перваку, виставили овочі і фрукти. Голодним ніхто не пішов. А на ніч молоді пішли до Діни додому: мама делікатно повідомила, що вона з молодшими дітьми «поїде провідати тьотю Тіну».

Хоча з Діниних подруг багато хто не додержувався цноти аж до весілля, Діна, попри дуже ризиковані ласки Жені, щодо близькості була тверда, як кремінь. І не через те, що вона мала такі вже тверді моральні устої – Діна просто цього боялася, всіляко відсувала в уяві момент, коли вже відмовляти не залишиться підстав.

Якось, ще як була дитиною, невинно спитала у мами:

– А що роблять чоловік із жінкою?

– Серце підкаже, дитинко, що його робити, – відказала мама, а у самої очі затягнуло мрійливим серпанком.

– А як серце мовчатиме? – ніяк не могла вгамуватися Діна.

– А як серце мовчатиме, то й одружуватися не варто.

Згодом, вже підлітком, Діна почала ніяковіти від таких тем, всіляко уникала подовження розмови, навіть коли мама намагалася щось розповісти, пояснити, застерегти.

Коли молоді нарешті залишилися наодинці, Діна гарячково почала згадувати розповіді подруг про першу шлюбну ніч. Щось крім сміху, захоплених відгуків та неоднозначних натяків нічого не згадувалося. А Женя сів напроти, взяв обидві її долоні в свої руки і повільно почав цілувати: пучки, долоню, зап’ясток; пучки, долоню, зап’ясток… І у Діни крізь острах, сором, невідомість повільно, але невблаганно пробивалося нове почуття, як слабенький росток неодмінно пробиваєтьсь крізь асфальт.

Незабаром після весілля молодята поїхали до Харкова. Тільки трохи згодом Діна дізналася, що їхали вони вже утрьох, а не удвох.

2

На той час Харків був столицею молодої України і зберіг з довоєнних часів статус одного з найбільших промислових і культурних центрів на півдні Російської імперії.

Місцеві мешканці плекали славу свого міста, всіляко підкреслювали, що Харків був досить розвинутий ще «до німецької війни» – так у той час називали Першу світову. Наприклад, Харків нарівні з Петроградом посідав перше місце серед усіх міст Європи за кількістю лікарів на душу населення, випереджаючи і Лондон, і Відень, і Париж, і Берлін. Бурхливо розвивалися промислові підприємства, особливо машинобудівні. Радянська атомна енергетика також зародилася у Харкові – з вдалого досвіду по розщепленню літію[25].

Крім того, Харків був і чималеньким інтелектуальним осередком: тут було десь із сорок вищих учбових закладів! В 1805 році в Харкові відкрився перший на Україні Імператорський університет, що й до тепер славиться своїм Зоологічним музеєм. Обійти його весь бодай швиденько тижня не вистачить.

Діна була несказанно щаслива. Донедавна вона потай плекала надію якимсь дивом знову опинитися в Варшаві – в такій, якою Діна її пам’ятала з дитинства: нарядною, чистою, заможною. Маленький зубожілий Олександрівськ був не надто схожий на її мрію. А от Харків Діні сподобався – просторий, цивілізований, розбудований. Женя відразу після переїзду занурився в роботу. А Діна, тільки-но