Паперова лялька - Тетяна Тиховська
Будівництво Дніпрогесу сприяло залученню в місто робітників, а їх необхідно було де-небудь розселяти. Тому неподалік від споруджуваної дамби прямо на очах стало розбудовуватися житлове селище, а стара частина міста потроху доросла до нього і поглинула.
На вулицях вже можна було зустріти гарно вдягнених дівчат і молодичок. У неділю родини ходили до міського парку, де можна було послухати оркестр, покатати дітлахів на каруселі, поласувати замороженим молоком.
Агата вихідними також полюбляла одягти дітей найохайніше, заплести в коси нарядні стрічки – і гайда до парку гуляти! Але останнім часом Діна воліла гуляти з однолітками на Пристанській гілці – набережній Дніпра, де охоче гуляла молодь. Дівчата прогулювалися, ховаючись від південного сонечка під мереживними парасольками. А хлопці любили попірнати в теплій воді, а потім засмагати на бережку. І, звичайно ж, порозглядати дівчат, які робили вигляд, ніби їм ну ніякого діла до хлопців немає!
Нещодавно Агата купила білої бавовни, разом з дівчатками набили візерунки і пошили фіранки на вікна. Здавалося б, яка дрібничка – а в кімнаті відразу стало більш затишно. Якось, коли Діна в черговий раз сказала, що збирається погуляти з подругами, Агата випадково глянула у вікно поверх фіранок. На камені сидів якийсь молодик і читав зошита. Студент, мимоволі подумала Агата. Та коли з-за рогу вийшла Діна, юнак запхав зошита в кишеню і пішов поряд. Агата з легким смутком подумала: «Як швидко плине час! От уже у Діночки і кавалер з’явився».
І вже скоро Діна привела додому збентеженого юнака:
– Знайомтеся, це – Женя.
Юнак таки виявився студентом Запорізького індустріального технікуму. По закінченню як молодий фахівець він мав поїхати робити на Харківський паровозобудівний завод, тож питання про одруження відкладати не хотів, аби вже одразу забрати з собою кохану.
На одруження Агата старанно випрасували єдину Дінину пристойну сукню, заплела короною густе волосся – і молоді пішли до РАГСу[23] реєструвати шлюб. Агата позабирала дітей і поїхала погостювати до Тіни в село, аби дати побути наодинці молодим бодай одну ніч.
Незабаром молоді поскладали до валіз весь свій благенький багаж та поїхали з Запоріжжя назавжди. Згодом від Діни надійшов лист, що вони вже облаштувалися, Женя почав працювати конструктором, Діна опікується домом, і вони очікують первістка.
Попервах Агата сильно нудьгувала, бо з дітей Діна була до неї найближчою. З тугою міркувала, що наступною з дому піде Віра, за нею – Надія… Але сталося трохи інакше.
Женя був з великої родини. Братів, сестер в родині було аж восьмеро! Двома роками молодший був Валентин – схожий на Женю, як близнюк. Але характери в них були абсолютно різні. Женя був серйозний, задумливий, мовчазний, а Валентин – жартівливий і балакучий. Ще коли Женя не поїхав, Валентин часто бував у Агати вдома – запросто, по-родинному. Приносив фунтик ірисок (які майже всі попід’їдала Люба), і правив теревені, поки всі мало не згиналися навпіл від сміху. Здавалося, він приходив більше з-за брата. Але коли того не стало, Валентин продовжував так само приходити з цукерками, так само базікав з Агатою…
З його поведінки було незрозуміло, чи то він просто марнує час, чи спіймався на чийсь гачок, що не дає йому піти геть. Агата якось спробувала намацати причину його відвідин, пожартувавши:
– Ото ходять тут парубки, ходять. Не встигнеш озирнутися – з Вірочкою доведеться розлучатися.
– Та не хвилюйся, матусю! Я чекатиму, доки Люба підросте.
Любі ледь виповнилося тринадцять. Вона сиділа неподалік, напхавши за обидві щоки по цукерці, і, здавалося, не зважала на співрозмовників. Але коли почула слова Валентина, встала, манірно вклонилася, примружила очі і задерла носа. Зараз вона була схожа на пихатого хом’яка. Але Агата вимушена була зізнатися самій собі, що за вродою доньки вдалися далеко не однакові. Діна і Люба були просто красуні; Віра була гарненька молодістю, а Надя – відверто страшненька, з великим гачкуватим носом, маленькими близько розташованими оченятками. В профіль вона була схожа на хижого птаха, та ще й мала важкуватий характер.
Агата не завважила на базікання Валентина. А він продовжував навідуватися до Агати, і, окрім теревенів, час від часу брався робити якусь чоловічу роботу, якої у вдовому господарстві завжди було доволі. Агата таки проґавила, коли під самим її носом Люба і Валя закохалися одне в одного. Тому прохання віддати Любу заміж прозвучало як грім з ясного неба.
Якось прийшов Валентин і, як ніколи, не жартував, а був чимось пригнічений. Він закінчив технікум і мав їхати у далеку Сибір – до Красноярську. Агата вирішила, що його гнітить думка про розлуку з рідним краєм і далекою дорогою.
Матусі бувають сліпі, як летючі миші, коли справа стосується їхніх власних дочок. Здавалося, ще вчора