Паперова лялька - Тетяна Тиховська

Господи, хоча б він вже замовк! Невже хоч хтось зможе заступити Станіслава в її серці?! Агата не спромоглася нічого відповісти, тільки похитала головою не обертаючись.

– Ви маєте час подумати, серце моє.

Грюкнули, двері. Гість пішов.

Агата нарешті обернулася і мимоволі глянула на стіл. Продукти залишилися, але кольє вже не було. Може, й на краще. Як було б поводити себе в іншому випадку? Невідомо.

Спустилася Діна. Вона завжди серцем відчувала, коли Агаті зле.

– Мамусю, рідна! Що трапилося?

– Нічого, дитинко. Просто спогади наплинули. Вже все минуло. Клич дітей – поїмо смачненького.

От повернути харчі Агату вже ніяка сила б не примусила.

Кілька днів потому Агата стріла Семена Аркадійовича біля заводу. Той мовчки поглядом запитав: так чи ні? Агата також мовчки похитала головою: ні. Їй здалося, що Семен Аркадійович аж трохи зіщулився, як від ляпасу. Важко отримувати відмову з будь-якого приводу, а тим більше тоді, коли ти зізнався жінці про свою повну капітуляцію перед нею. Роман закінчився, так і не розпочавшись.

Після несамовитої літньої спеки дуже рано для Запоріжжя – десь у жовтні – в один день наступила зима. Ще напередодні йшов теплий, але набридливий дощ. А на ніч здійнявся вітер, струмені дощу спочатку перетворилися на жмені слизьких кульок, а потім на густий сніг. За ніч температура зменшилась градусів на п’ятнадцять.

Люди і літом не знали як вижити, а з морозами це вже ставало поза межами можливого.

Припинилася міграція людей з міста в село і навпаки – стало зрозуміло, що кругом однаково зле. А на місто звалилася іще одна біда, що супроводжує всі війни і революції – нашестя щурів.

…Був ясний лютневий ранок. Морози цієї зими часто-густо перевищували тридцять градусів. Але сьогодні видавалося майже тепло – було ледь-ледь градусів із двадцять.

Агата озвалася до старшої дочки:

– Діно, дитинко, сходи по гас – може, привезли вже. І ти ж пам’ятаєш, що я тобі казала? З циганками не розмовляти: вони дурять людей. І крадуть немовлят.

Діна, запинаючи шаль, безтурботно розсміялася:

– Мамо, які немовлята – мені ж тільки п’ятнадцять!

Звично, як козеня, застрибала по сходинках, побрязкуючи бідончиком.

І раптом пролунав несамовитий божевільний крик – такий, що видає жива істота, що гарячково намагається вирватися від жахливого, набагато сильнішого створіння:

– Ма-а-а-мо-о-о!!!

Агата прожогом вибігла у під’їзд – і мало не зомліла сама. На долівці біля ще ледь теплої груби лежав якийсь волоцюга – мабуть, забрів вночі, рятуючись від лютого холоду. Він вже був мертвий. Але здавалося, що він рухається, бо усього його покривала зграя щурів, які жадібно виривали шматки м’яса з лиця, шиї, рук, ніг – з ділянок тіла, що не були прикриті благенькою одежинкою. Серед цього гидкого коричневого рушення були і щури-патріархи, з рубцями по усьому тілу, що нападали перші і правили за вожаків; і щури-підлітки, які тільки пізнавали щурячу етику: бажаєш вижити, загризай інших перший.

А в чесному двобої чи нападом зі спини – це питання друге.

Агата увела Діну додому, а сама взяла мітлу, сірники і стос газет. На мітлу знахабнілі тварі майже не зважали, тільки перебігали з одного краю на другий. Але вогню злякалися: коли в них летів черговий палаючий жмут паперу, високо підстрибували і тікали у відкриті двері, часом потрапляючи на Агатині ноги. Нарешті вони залишились наодинці – Агата і цей бідолаха, у якого замість обличчя і рук було страшне криваве місиво. Агата прикрила його ряднинкою і пішла шукати двірника.

Цієї зими багато пожильців скаржились, що щурів було забагато.

Чи доводилося вам бувати на згарищі, а потім повернуться туди ж після кількох місяців? Молода соковита трава позатягувала чорні лисини, зухвалий чагарник обігнав у зрості невеликі деревця, а обгорілі гілки оплела польова берізка і випустила величезні яскраві квіти, гостинно приваблюючи комах. А ще через деякий час згарище вже важко буде знайти.

Щось подібне відбулося і з Запоріжжям. Війна і численні революції забулися. Голодомор скінчився. Хто вижив, той вижив. Уряд нарешті зметикував: вичавлювати з народу вже нема чого. Тож, аби пожвавити виробництво, запровадив нову економічну політику. Завдяки цьому відновилися дрібні підприємства і ремісні промисли. На цей час десь дві третини дрібних підприємств були приватні.

Але вони як-не-як пожвавили економіку, забезпечували роботою, тож населення міста почало потрошку збільшуватися.

Зручно розташоване місто почало швидко розбудовуватися. Однак найбільший вплив на долю міста надало, беззаперечно, рішення уряду про будівництво гідроелектростанції. 1926 рік був поворотним пунктом перетворення дрімотного маленького південного містечка в самодостатнє індустріальне місто з потужним комплексом промислових підприємств.

З кількох проектів майбутньої греблі Сталін обрав не той, що забезпечував виробництво більшої кількості електроенергії, а той, що пропонував зведення грандіозного Дніпрогесу, який правив