Там, у темній річці - Діана Сеттерфілд
Містер Вон не був ані сивим, ані сизоносим. Тепер вона впізнала у ньому усміхненого молодого чоловіка, з яким її татко засиджувався допізна за чаркою та сигарою. Коли Гелена лягала спати, їй було чути, як вони регочуть. Вона раділа, що є кому розрадити татка вечорами. У містера Вона були карі очі та брунатні волосся й борода. До того ж він виділявся й вимовою. Говорив зазвичай як і будь-який інший англієць, та інколи промовляв щось цілком незнайоме. Вона з цікавістю прислухалася до цих дивних звуків й одного разу запитала його про це.
— Я виріс у Новій Зеландії, — відповів він. — Моя родина володіє там шахтами.
Крізь вікно вона обдивилася того чоловіка — відрази він у неї не викликав.
Гелена ковзнула з цоколю вази і повисла, зачепившись за підвіконня, насолоджуючись напруженням у раменах і плечах. Коли почула кроки тітки Елізи, то розтиснула пальці й приземлилася.
— Якщо я вийду заміж за містера Вона, мені доведеться покинути рідну домівку?
— Одного дня тобі так чи так випаде її покинути. Справи у твого батька йдуть дуже кепсько. Твоє майбутнє таке непевне. Звичайно, він занепокоєний тим, щоб якось влаштувати тебе. Якщо тобі судилося вийти заміж за містера Вона, ти будеш жити з ним у Баскот Лоджі, але якщо ні…
— Баскот Лодж?
Гелена завагалася. Вона знала Баскот Лодж — великий будинок, розташований у чудовій місцині. Річка там широка і текла прямо, вода гладка та спокійна, а просто перед домом — місце, в якому ріка ніби забувала, що вона ріка, і так лінувалася, що здавалася невеличким озером. Там був водяний млин, і міст Святого Іоанна, і човнарня… Одного разу вона підгребла туди й, обережно підвівшись зі свого одномісного човна, зазирнула всередину. Там була сила-силенна вільного місця.
— Чи можна мені взяти човен?
— Гелено, це серйозна справа. Шлюб не має жодного стосунку до ріки та човнів. Це зобов'язання за законом і в очах Господа…
Та Гелена вже порхнула і щодуху мчала газоном до вхідних дверей.
Коли вона увірвалася до кабінету, очі її батька засвітилися.
— Що ти думаєш про цю безглузду ідею? Якщо вона здається тобі цілковитою дурнею, тільки скажи. З іншого боку, ця цілковита дурня може бути не такою вже поганою, якщо ти на неї пристанеш… Угору чи вниз, Піратику? Що скажеш?
Містер Вон підвівся з крісла.
— Мені можна буде взяти човен? — спитала вона його. — Можна буде щодня ходити на річку?
Спантеличений містер Вон не одразу зміг дати відповідь.
— Той човен останні дні доживає, — зауважив її батько.
— Не такий він уже й старий, — одказала вона.
— Коли я заглядав у нього востаннє, то бачив пробоїни. Вона стенула плечима.
— Я вичерпую воду.
— Та він як решето. Дивно, що ти так далеко в ньому запливаєш.
— Коли він надто просідає у воді, я повертаюся на берег, перевертаю його, а потім пливу собі далі, — пояснила вона.
Вони говорили про той човен як безсмертні істоти, яким неможливо було втопитися.
Під час цієї розмови містер Вон водив очима від батька до дочки. Він почав розуміти важливість човнів у цій конкретній справі.
— Я міг би відремонтувати його для вас, — запропонував містер Вон. — Або придбати новий.
Вона замислилася. Кивнула.
— Гаразд.
Тітка Еліза, яка пропустила початок бесіди, з підозрою дивилася на Гелену. Здається, тут щось вирішили, але що? Містер Вон зглянувся і ввів її у курс справи.
— Міс Ґревіл дозволила мені купити їй новий човен. Владнувавши це, можемо перейти до менш важливих справ. Міс Ґревіл, чи вшануєте ви мене і станете моєю дружиною?
Усюди пригода…
— Згода, — впевнено кивнула вона.
Тітці Елізі здавалося, що все це геть не було схоже на пристойну пропозицію й пристойну відповідь. Вона вже відкрила рота, щоб звернутися до Гелени, але та її випередила.
— Та знаю я. Шлюб — це важливе зобов'язання в очах Господа та за законом, — передражнила тітку.
Вона вже бачила, як люди умовляються про важливі справи. Знаючи, як це робиться, Гелена простягнула руку містерові Вону.
Містер Вон узяв її руку, перевернув і нахилився, щоб поцілувати. Тут уже настала черга Гелени конфузитися.
Наречений дівчини слів на вітер не кидав. Замовив новий човен, а старий наказав відремонтувати «про всяк випадок». Невдовзі у неї було два човни, човнарня, власний відтинок ріки і нове ім'я. Трохи пізніше помер її батько. Тітка Еліза переїхала до молодшого брата у Волінгфорд. А потім сталося ще багато подій, і Гелену Ґревіл понесло за течією, навіть місіс Вон забула про неї.
Останнім часом вона віддавала перевагу старому човну — тому, що належав Гелені Ґревіл. Далеко не запливала. Вгору чи вниз? Ні. Вона не шукала пригод. Гелена просто веслувала вздовж дальнього берега і дозволяла човну запливати в очерет.
— Ох, ця імла! Що скаже містер Вон? — знову почувся той самий сльозливий голос.
Гелена розплющила очі. Повітря було таке вологе, що аж тьмяне. Вона дивилася на нього крізь сльозу в кутку ока. Їй нічого не було видно — ні неба, ні дерев; навіть довколишній очерет невидимий. Вона хиталася і гойдалася разом із річкою, вдихала з повітрям вологу, спостерігала за туманом, що повільно просувався, немов течія майже застиглого потоку, немов річка з її сну. Цілий світ занурився на дно, лишивши тільки закоцюблену її та човен Гелени Ґревіл — і ріку, що рухалася й хвилювалася під нею, немов жива істота.
Вона моргнула. Сльоза набухла, розтеклася калюжкою і вирівнялась, але все-таки втрималася у своїй невидимій оболонці.
Якою ж сміливою дівчиною була Гелена Ґревіл! Татко називав її Піратиком. Ним вона й була. Тітку Елізу Гелена доводила до відчаю.
— У ріки є ще й інший бік, — розповідала їй Еліза. — Була собі неслухняна дівчинка, яка полюбляла гратися надто близько до води. Одного дня, коли вона відвернулася, з води виліз гоблін. Він схопив її за волосся і з бриканням і плюсканням утягнув униз, до своїх гоблінських володінь. А якщо ти мені не віриш…
Чи вірила вона їй? Тепер уже й не пригадаєш.
— Якщо мені не віриш, тоді просто слухай. Ну ж бо, слухай. Чуєш, як плеще вода?
Гелена кивнула. Яка чудова історія! Під водою живуть гобліни у власному гоблінському світі! Як цікаво!
— Прислухайся до звуків між плюсканням. Чуєш? Маленькі бульки піднімаються на поверхню й лопаються. У цих бульках — повідомлення
