Забути неможливо зберегти - Тимур Іванович Литовченко

Д’Артаньян зазирнула в пачку «Davidoff», дістала звідти ще одну сигарету і продовжила:

– З’явилася тут у сусідній області жінка одна, котра таке розповіла, що просто у вуха не лізло!

– А Любаша що ж?… – несміливо поцікавився журналіст.

– Жінка з’явилася, кажу ж! Не Любаша, інша жінка, – крізь стиснуті зуби процідила д’Артаньян, однак швидко опанувала собою: – Отож, відправили її з сусідньої області працювати в Грецію…

– З якої саме області? – тихо запитав Олег.

– Не скажу, бо ще шукати почнете, а опісля всього пережитого це бідоласі ні до чого, – шатенка сумно посміхнулася, дихнувши струмком диму. – Отож, поїхала ця жінка в Грецію, але там з нею повелися, як я описувала. І насамкінець опинилася вона разом із двома іншими такими ж легковірними дурепами аж в Іраку.

– Де-де?… – журналіст не вірив власним вухам.

– В Іраку. Через Туреччину їх завезли просто в розташування американських військ, які там стояли. І помістили в армійський бордель. Трьох наших дівчаток – і просто в американський бордель… От саме там і зустрілася їй наша Любаша. Виявляється, на той момент моя подружка там уже рік поневірялася.

– Тобто?!

Олег відчув, як волосся на голові здибилося, немов вовна на зашийку розлюченого пса.

– А що ж це тобі неясно?!

Д’Артаньян дивилася в очі журналістові прямо й жорстко, між пальцями її правої руки дотлівала друга сигарета.

– Ні, тобто, мені все зрозуміло… – спробував виправдатися журналіст.

– А якщо не зрозумів чогось, якщо ти в нас неповнолітній, то зайди в будь-який секс-шоп і просвітися, недоумку!

Д’Артаньян заговорила трохи підвищеним тоном, і від хвилювання навіть почала «тикати» журналістові. У її величезних сіро-зелених очах палало щось таке, що Олегу раптом закортіло провалитися крізь підлогу на нижній поверх. Він безпорадно позирнув на Араміса, однак геній технічних наук з головою поринув в обробку відеосюжету.

– Зайди до секс-шопу, помилуйся там на всякі штучні члени й пробки для заднього проходу: от такою гидотою найбільших розмірів розтягували новеньких дівчат, привезених у бордель. А товстелезні вібратори ще пхали просто в горлянку, зрозумів? «Глибоке горло» називається, якщо ти у нас досі незайманий. Так дівчат готували до майбутньої роботи на благо доблесної американської армії. А через місяць пустили під солдатів…

В Іраку ситуація була – гірше нікуди! Навкруги бозна-що діється, на американців навіть дітлахи місцеві косо дивляться, а тут іще щосекунди на терористів чекай. От вони і йшли опісля служби до наших дівчаток розслаблятися. І не колихало їх, звідки ці дівчата в Іраку взялися. Їм би нервову напругу зігнати!.. От і зганяли.

– А що, хіба ніхто з наших дівчат по-англійськи не міг пояснити американцям, що їх…

– Та намагалися, ще скільки разів намагалися! Тільки завершувалося це завжди однаково: «Shut up, bull shit!»[18] – і кулаком по писку… І це ще в найкращому разі.

– А в гіршому?

– У гіршому?…

Погаслий недокурок випав на стіл з пальців, що здригнулися, проте д’Артаньян цього навіть не помітила.

– У найгіршому разі траплялося гірше. Чому, ти думаєш, у це пекло час від часу новеньких дівчат завозили?

– Невже…

– Саме так, розумаха ти наш! Від існування в пеклі люди звіріють, саме так сталося і з американськими солдатиками. Для них наші дівчата були чимсь на кшталт видаткового матеріалу. Як паперові носовички, розумієш?… Один з них, коли вже в дуже паскудному настрої перебував, приведену до нього дівчину її жіночою діркою прямо на пляшку якогось пійла посадив по саме денце, а потім перекинув у колінно-ліктьову позу й іншою пляшкою заходився по денцю першої лупасити, допоки обидві вщент на скалки не розбив. Йому-то від цього атракціону – дикий захват, а у дівчини було і прободіння до черевної порожнини, і численні глибокі порізи склом. Коротше, до великого крововиливу ще й сепсис додався. А іншій дівчині інший покидьок спочатку всі зуби повибивав, а потім, коли…

– Годі, – придушено прохрипів Олег.

– Що, не подобається?! Нерви сталеві чоловічі не витримують, так?

– Там що, недолюдки якісь зібралися?…

– Ну чому ж недолюдки! Удома вони, ймовірно, цілком нормальними людьми були, але в Іраку озвіріли, от і все. А озвірівши, ловили кайф від такого поводження з нашими дівчатами. Їх же спеціально завозили, щоб…

– Кайф?! Коли жінка… ну, нехай навіть зневажувана тобою повія в тебе на очах конає – це кайф?!

– Навіть повія для них – це сяка-така людина. Але там, в Іраку, не було повій – то конав видатковий матеріал. Щось при житті, але вже неживе. Фантик від цукерки. Шматок піпіфакса. Паперовий носовичок. Використаний презерватив. А неживі предмети хіба конають?!

Журналіст здійняв очі, але одразу знову потупився, не витримавши палючого гнівом погляду шатенки.

– Зрозумій ти нарешті: BDSM[19] – це ж ваш чоловічий винахід! Маркіз де Сад, Леопольд Захер-Мазох, Джек-Патрач, Рю Муракамі… Просто там,