Українська література » Сучасна проза » Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

Читаємо онлайн Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук
і щосили пожбурив ним від себе, Рая радісно верескнула. Вася Равлик зірвався на ноги: одне те, що перед очима його розігрувалося щось цілком обурливе, а друге, в його присутності Рая ніколи так радісно не верещала. Вася замахав руками, подаючи зрозумілі знаки, що поб’є її, тобто затрусив перед собою безсилим кулаком, але Рая, очевидно, була короткозора, а може, й справді забула про того, хто її сюди привів, бо не зважила на його жести ані на мак. Тоді Вася сердито плюснувся на лавку й почав витягувати із сигарети дим аж так, що та зашкварчала, аж попік собі пальці, бо цигарка докурилась; і єдине, що йому залишалося, дочекатися кінця запуску, а доти люто стежити за повітряними іграми своєї коханки. А може, встати, подумав він, повернутися й піти геть? Хай воно все пропадає, оті гроші на джинси і за плаття (до речі, он воно лежить біля нього, загорнуте в папір і перев’язане шворкою), оця чортиця з її нескінченними фокусами, оце чудне їхнє, майже нереальне співжиття! Хай отой патлань забирає її й веде під три чорти - він же, Вася Равлик, зачиниться в хаті й пізнає солодку розкіш самоти. Вася знову зірвався на ноги, рішучий і немилосердний, але саме в цей момент каруселя зупинилась і до нього підбігла повна непідробної радості Рая, а той патлань десь зник, розчинивсь у юрбі, а може, його й не було? Але Вася був надто сердитий і надто роздразнений, щоб вірити в таку чортівню.

- Як ти себе вела? - гостро спитав.

- Як? - вигнула брови Рая.

- Якийсь там паскуда до тебе приставав.

- Та де? - ще більше здивувалася Рая. - Там же по одному сидять.

- Хапав тебе й кидав. Це той самий. Ти що, його знаєш?

- Нє! - мовила Рая.

- Ходімо додому, - рішуче взяв її за руку.

- Але ми ж мали покататися ще раз. Тоді ти мене хапатимеш і кидатимеш.

І це було сказано таким наївним, безпосереднім і щирим тоном, ніби вона, Рая, поняття не має, що воно таке - чоловіки і що ці чоловіки з такими невинними, безрозсудними і щирими роблять. В одному мала рацію: Васі Равлику не треба було пускати її на каруселю саму, хоч би як у нього закручувалася й паморочилася голова. З її ж логіки випливало: він її відпустив, отож вона й прийняла залицяльника іншого, а тепер хай того залицяльника відіб’є, покатавшись на каруселі вже з нею. І Вася Равлик здався. Схопив її за руку й побіг до двох вільних сидінь - каруселя саме заповнювалася. Рая задоволено всілася, защіпнула кріпильного ланцюжка і раптом підморгнула Васі Равлику, який сидів на своєму сидінні набурмосившись:

- Крутанемося?

- А тоді додому! - наказово прорік він.

Не відповіла, тільки зітхнула, адже викаталася на всьому, на чому покататися він обіцяв. Зирнула хіба що любовно на свої джинси й ніжно погладила їх рукою.

8

І знову життя ввійшло в свою колію, і знову вона спала, а йому доводилося будити її до сніданку, обіду чи вечері. Вигулькувала з-під ковдри, солодко потягалася, розтуляла рота із напівзлизаною помадою на вустах і, як кішка, позіхала. Обличчя її бувало при тому несвіже, помнуте, закисле, заспане, а тіло молоде, пружне. І те тіло вислизало раптом з-під ковдри, зіскакувало на підлогу, а рот усміхався завчено - йшла, ледь-ледь похитуючись, на кухню, де вже стояв готовий сніданок з яєць чи смаженої картоплі.

- А вдягтись! - строго наказував Вася Равлик.

Зиркала на нього зчудовано й ніби більше прокидалася, поверталася до стільця, на якому висіло плаття, і байдужно його на себе натягувала. Тоді приходила на кухню й плюхалася на ослінця.

- А вмитись? - наказував він.

Покірно зводилася з-за столу і йшла до умивальника, який висів тут-таки на кухні.

- З милом гарненько вмийся! - казав Вася Равлик.

Вмивалася й знову поверталася до столу. Ці хвилини Вася любив. Бо саме цей час, зовсім короткий після вмивання, час сніданку, Рая не мала на обличчі косметичної маски. Тоді він щиро милувався з її юного, симпатичного, хоч зовсім простого личка, чистих, природної барви вуст - коли б ще зачесалась як слід, то була б схожа на ту тонкостанну господиньку, що привиджувалася часом йому вві сні в охайненькій равликовій хатці.

- Тобі краще, коли не мажешся, - казав він щиро.

- Так не модно, - буркала вона, і по її юному личку перебігала тінь.

- І добре, що не модно. Зате гарна стаєш.

- Гарне - це модне, - уперто казала і припадала до миски, пожадно вимітаючи з неї все, що він поклав.

Це була ще одна її дивна риса; окрім незвичайної схильності до сну, мала ненаситність до їжі. З’їдала все, не лишаючи й крихти. Не просила добавки, коли давав мало, але не відсовувала тарілки, коли давав багато. Якось для сміху й того ж таки експерименту зварив цілого баняка картоплі: собі насипав, як звичайно, а їй у велику емальовану миску. Вона на мент здригнулася, зирнула в його бік, він же в цей час намагався на неї не дивитися, бо, напевне, б розсміявся. Вона ж заспокоїлася, що він не кпить із неї, взяла виделку і всю ту картоплю вимотала. Це його не так розсмішило, як жахнуло, і він перестав експериментувати, а давав їй стільки, скільки клав собі. Рая не ремствувала, спустошувала все до дрібнички, випивала чай чи сурогатну каву, заїдаючи булочкою з

Відгуки про книгу Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: