Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький
Такими були наміри Масуда. Він записав їх у книгу й нічого тоді не робив, не порадившись із шістьма старійшинами роду. Нарешті він склав із себе повноваження й довірив одному з них місце великого шейха та замок Кассар-Ґомелес. Від того часу вісім шейхів змінили один одного. Зеґриси й Ґомелеси придбали найбагатші володіння в Іспанії, деякі переселилися до Африки, зайняли важливі посади й породичалися з наймогутнішими родинами.
Вже закінчувалося друге століття хіджри, коли один із Зеґрисів насмілився проголосити себе махді, тобто законним вождем. Він заснував столицю в Кейруані, на відстані одного дня шляху від Туніса, підкорив усю Африку й став родоначальником каліфів Фатимідів. Шейх Кассар-Ґомелесу послав йому багато золота, зрештою, він повинен був ще більше, ніж будь-коли, ховатися в мороці таємниці, бо християни брали гору, й існувала небезпека, що Кассар потрапить у їхні руки. Невдовзі у шейха з’явився інший клопіт. Ним стало несподіване вивищення Абенсерраґів, роду, що був ворожим нашому й зовсім відрізнявся від нас способом мислення.
Зеґриси й Ґомелеси були вовкуватими, замкненими в собі й ревними у вірі; навпаки, Абенсерраґи діяли лагідно, з жінками були ґалантними, з християнами — приязними. Вони якоюсь мірою проникли в нашу таємницю й оточили нас пастками. Нащадки махді підкорили Єгипет і були визнані в Сирії, а також у Персії. Могутність Аббасидів повністю завалилася. Туркменські князі заволоділи Багдадом, однак, незважаючи на це все, визнання Алі майже не розширилося, а сунітське визнання все ще мало над ним перевагу.
В Іспанії Абенсерраґи чимраз більше розхитували звичаї. Жінки показувалися без накривал, чоловіки зітхали біля їх ніг. Шейхи Кассару не виходили більше із замку й не торкалися золота. Такий стан тривав довго, нарешті Зеґриси й Ґомелеси, прагнучи зберегти віру й королівство, змовилися проти Абенсерраґів і перебили їх у Левовому Дворі, у їхньому власному палаці, що звався Альґамбра.
Ця нещасна подія позбавила Ґранаду значної кількості захисників і посприяла її загибелі. Долини Альпухари, йдучи за прикладом решти країни, піддалися переможцям. Шейх Кассар-Ґомелесу зруйнував свій замок і перейшов у підземелля, в ті самі кімнати, де ти бачив братів Зото. Шість родин перейшли разом з ним у надра землі, інші поховалися в прилеглих печерах, які виходили в інші долини.
Деякі із Зеґрисів і Ґомелесів прийняли християнську віру або принаймні приєдналися до навернених. Серед них була й родина Моро, які спершу мали торговий дім у Ґранаді, а потім стали придворними банкірами. Вони не боялися браку фондів, бо мали в своєму розпорядженні всі скарби підземелля. Зв’язки з Африкою тривали весь час, особливо з королівством Тунісу. Все йшло досить добре аж до часів Карла, імператора й іспанського короля. Закон Пророка, який уже не вражав в Азії так, як за каліфів, ширився натомість у Європі, підтримуваний завоюваннями оттоманів.
У ті часи міжусобиці, які нищили все на землі, проникли також і під землю, тобто в наші печери. Тіснота ще більше роз’ятрювала взаємний розбрат. Сефі й Віллах засперечалися щодо звання шейха, якого й справді варто було домагатися як такого, що давав право розпоряджатися невичерпною копальнею. Сефі, відчуваючи свою слабкість, хотів перейти на бік християн. Віллах затопив йому стилет у груди, після чого став думати, як забезпечити загальну безпеку. Таємницю підземелля записали на пергаменті й розрізали на шість смужок перпендикулярно до рядків. Тільки об’єднавши всі разом, їх можна було прочитати. Кожну смужку довірили одному зі старійшин роду й під загрозою смерті заборонили передавати іншим. Утаємничений носив смужку на правому плечі. Віллах зберіг право на життя й смерть усіх жителів підземелля й околиць. Стилет, який він затопив у груди Сефі, став символом його влади й переходив у спадщину до наступників. Утвердивши в цей спосіб суворе правління в підземеллях, Віллах усю свою невтомну енергію віддав справам Африки. Ґомелеси посідали там кілька тронів. Вони запанували в Таруданті й Тлемсені, але африканці — це легковажні люди, які прислухаються передовсім до голосу пристрастей, тож діяльність Ґомелесів у тій частині світу ніколи не давала таких наслідків, яких слід би було сподіватися.
Близько того часу почалися переслідування маврів, які ще залишалися в Іспанії. Віллах уміло використав ці обставини. Він із нечуваною винахідливістю запровадив систему взаємної опіки між підземеллям і людьми, які займали високі державні посади. Останні вважали, що протегують всього лиш кільком мавританським родинам, які хотіли жити в спокої, насправді ж вони допомагали намірам шейха, який в нагороду відкривав для них свою калиту. Я бачу також у наших літописах, що Віллах встановив, а радше відновив випробування, які повинна була проходити молодь, щоб підтвердити доблесть свого характеру. До Біллаха ці випробування були забуті. Незабаром настало вигнання маврів. Шейх підземелля звався Кадер. Це була мудра людина, яка не занедбувала нічого, що могло забезпечити безпеку для всіх. Банкіри Моро створили угруповання впливових людей, які вдавали милосердя до маврів; під цим приводом вони робили їм тисячі послуг і брали за це великі гроші.
Маври, вигнані до Африки, понесли з собою дух помсти, який безустанно підтримував їх. Можна було думати, що вся та частина світу підніметься й заллє Іспанію; однак незабаром африканські держави виступили проти них. Марно лилася кров у громадянських війнах, марно підземні шейхи сипали золото, невблаганний Мулай Ізмаїл скористався столітніми чварами й заснував державу, яка існує і досі.
Тут я переходжу до часу мого народження і тепер розповідатиму тобі про самого себе.
Коли шейх дійшов до цих слів, йому повідомили, що вечеря вже на столі, і цей вечір пройшов у нас, як і попередній.
День шістдесят третій
Зранку мене знову вислали в підземелля. Я видовбав стільки золота, скільки міг; зрештою, я вже звик до цієї праці, бо цілими днями тільки нею і займався. Вечорами я ходив до шейха, де заставав моїх кузин. Я просив його, щоб він далі розповідав мені про свої пригоди, що він і робив.
Продовження історії шейха Ґомелесів
