Улісс - Джеймс Джойс

ФІЛІП СУХ: Послухай мене, дурня. Кепські справи. Підрахуй тупим кінцем олівця, як і годиться юному ідіоту. Дали тобі платні три фунти дванадцять, два фунти папірцями, один золотий, дві крони (якщо молоде-дурне здатне запам’ятати). Муні-ан-віль, Муні-сюр-мер, у Мойри, в Ларчета{791}, з медициною в Голлс-стрит, у Берка. Все правильно? Я не спускаю з тебе ока!

ФІЛІП БУХ (нетерпляче): Тьху на тебе, чоловіче! Іди ти к дідьку лисому! Я скрізь платив сам за себе. От тільки як його зміркувати про октави. Вторинне роздвоєння особистости. І хто ж сказав мені, як його звати? (Його косарка починає тиркотіти.) Ага, ось: зое му, сас агапо[355]{792}. Таке відчуття, ніби я колись тут був. Коли ж? З Аткінсоном? Десь маю його картку. Якийся Мак. А запам’ятався як Несмак. Розводився мені про кого ж, стривай, чи не про Свінберна?

ФЛОРІ: Ну, то буде пісня?

СТІВЕН: Душа бажає, а плоть слабка.

ФЛОРІ: А ти не з Мейнута часом? Ти схожий на одного мого знайомого звідтіля.

СТІВЕН: Був, та нема. (Під ніс собі.) Розумняка.

ФІЛІПИ, БУХ і СУХ (під супровід своїх косарок, що тиркочуть, викидаючи рігодон травинок): Розумняка варняка. Був, та нема, та поїхав до млина. До речі, а чи з тобою ціпок, і штука, й наука? Таки-так, осьдечки вони. Розумняка варняка був та нема. Тримайся у формі. З нас приклад бери.

ЗОЯ: Забіг позавчорашнього вечора сюди один попик, відомо, в яких справах, а весь позащібався аж під горлечко. А я йому, та не ховайтесь, бо я й так знаю: ви — католицький священик.

ВІРАГ: Цілком логічно, з його погляду. Гріхопадіння людське. (Різко, з розширенням зіниць.) К дідьку Папу! Анічого нового під сонцем. Я — той самий Віраг, хто викрив сексуальні секрети ченців і дівиць. Ось чому я й порвав із католицькою церквою. Читайте «Священик, жінка і сповідальня». Пенроуз. Молодиці-солодиці. (Корчиться.) Жінка розв’язує свого очеретяного пояса і з милим рум’янцем сорому пропонує лінгамові свою таку вологу йоні. Потім небавом чоловік приносить жінці добуті в джунглях шматки м’яса. Жінка виказує радість і прикрашає себе шкурами й пір’ям. Чоловік люто кохає її йоні великим твердющим лінгамом. (Кричить.) Coactus volui[356]! Потім вітрогонка хоче втекти. Чоловік міцно хапає її за руку. Жінка верещить, кусається, плюється. Чоловік, розлютившися вже по-справжньому, б’є жінку по її пишній ядгані[357]. (Крутиться, силкуючись упіймати себе за хвоста.) Піф-паф! По-по! (Зупиняється, чхає.) Апчхи! (Термосить свого кінця.) Пирррх!

ЛІНЧ: То й що, наклала ти покаяння на святого отця? Дев’ять отченашів за те, що пальнув, мов єпископ.

ЗОЯ (випахкуючи моржеві вуса диму з ніздрів): Та де йому! Навіть не втрапив. Так, знаєш, полоскотав тільки. Сухий захід.

БЛУМ: Бідолаха!

ЗОЯ (безжурно): Катюзі по заслузі.

БЛУМ: Як так?

ВІРАГ (диявольська паща чорного світіння спотворює йому обличчя, витягуючи кощаву шию наперед. Він задирає рило виродка й завиває.): Verfluchte Goim[358]! Батька він мав? Чи сорок батьків! Та й самого його ніколи не було. Бог свиней! Він мав дві ліві ноги. Був він Юда Якх{793}, лівійський євнух, папський виплодок. (Уклякає на скорчені передні лапи з розчепіреними задерев'янілими ліктями, око його агонізує десь у сплющеному до потилиці черепі, а гавкіт лине ген понад онімілим світом.) Повіїне поріддя. Апокаліпсис.

КІТТІ: А Мері Шортол набралася пранців від Голубка Джимі{794} з синіх кашкетів і на примусове загриміла, а коли опісля народила від нього, то немовля не могло ковтати, так і задихнулося від корчів на своєму матрацику, і ми всі складалися на похорон.

ФІЛІП БУХ (суворо): Qui vous a mis dans cette fichue position, Philippe[359]?

ФІЛІП СУХ: C’était le sacré pigeon, Philippe[360].

Кітті неквапом скидає капелюха і, поклавши його на стіл, поправляє фарбоване хною волосся. Гарнішої, чарівнішої голівки з такими звабливими кучериками ще ніхто не бачив на плечах у повії. Лінч нацуплює капелюха на свою голову. Вона тут-таки відбирає своє.

ЛІНЧ (сміється): Отаку-то втіху прищепив Мечников людиноподібним мавпам{795}.

ФЛОРІ (киває головою): Локомоторна атаксія{796}.

ЗОЯ (весело): Ой-йой, де моя енциклопудія?

ЛІНЧ: Три премудрі й пренепорочні діви.

ВІРАГ (труситься, немов у лихоманці, жовта ікра рясно піниться на його тонких губах епілептика): Вона торгувала приворот-зіллям, воском, помаранчевим цвітом. Пантер, римський центуріон{797}, таки розтлив її своїм дітородним знаряддям. (Висолоплює фосфоресцентного скорпіонячого язика, заклавши долоню між ноги.) Месія! Порвав їй барабанну перетинку. (Із дикими павіанячими зойками безсоромно сіпає стегнами.) Хік! Хек! Хак! Хок! Хук! Кок! Кук!

Бен Одоробало Доллард, червонопикий, м’язисторукий, ніздреволосий, лопатобородий, клаповухий, пелехатогрудий, патлатогривий, товстоциций, виступає наперед, чересла його й хазяйство затиснуті в чорних купальних трусах.

БЕН ДОЛЛАРД (виклацуючи кастаньєтами в пухких величезних лабетах, весело виводить тирольські йодлі своїм басобарилотоном): Коли любов мені спалила душу…

Непорочні діви, сестра Каллан і сестра Квіглі, пробившись на ринг через охорону й канати, кидаються до нього з розпростертими обіймами.

НЕПОРОЧНИЦІ (в захваті): Великий Бене! Біг Бен! Бен МакХрі!

ГОЛОС: Ану тримайте мені отого буцмана в куцих штанях!

БЕН ДОЛЛАРД (нестримно регочучи й ляскаючи себе по стегнах): Ну втримайте ж його!

ГЕНРІ (шепоче, пестячи в себе на грудях відрубану жіночу голову): Твоє серденько, люба моя. (Торкаючи струни своєї лютні.) Коли уздрів я вперше…

ВІРАГ (міняючи шкуру й линяючи, від чого осипається його пишне оперення): Пацюки! (Позіхає, демонструючи вугільно-чорну горлянку, і знову зціплює щелепи, підштовхнувши спідню своїм сувоєм.) Сказавши після чого я геть пішов. Прощайте. Прощавай. Dreck[361]!