Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн
Анрі дивився на неї твердо, і їй нелегко було стерпіти це: вона злісно зиркала спідлоба. Ось і він показав їй на ліжко, а замість цілої зв'язної фрази, що тільки утруднила б порозуміння, вимовив роздільно троє імен. Перші двоє викликали в молочної сестри всі ознаки ревнощів — дуже прикрого почуття; бідолаха вже хотіла була знов укутатися з головою в завісу. Та коли він вимовив третє ім'я, вона отямилась і позадкувала аж до ліжка. Учепилась руками в цей важливий предмет умеблювання й усім своїм виглядом демонструвала несамовиту готовність захищати його від усіх і кожного.
Анрі швидше, ніж його чекали, повернувся до королеви та її товариства — там ніхто не міг бачити того, що відбулось, хоча двері були відчинені. А відбулася вся сценка тим швидше, бо була безмовна. І королю, коли він повернувся, здавалось, ніби це сон. Тепер він перевів дух і засміявся, і королева засміялась услід за ним. Вона виразила свою полегкість від того, що він так ласкаво поставимся до її молочної сестри. Пані де Немур переклала, і він підтвердив це.
Тепер він уже справді відбув тут належне й без церемоній подався вечеряти. Відвів пані де Немур до порога, де їх ніхто не міг почути, і сказав їй, що збирається пробути в королеви цю ж таки ніч; хай герцогиня її підготує.
Тим часом його апетит перейшов у вовчий голод.
— Мабуть, я дуже довго пробув у спальні? — спитав він своїх придворних. Бассомп'єр, що ніколи не гаявся з відповіддю, заперечив:
— Менше, як десять хвилин, величносте.
А втім, незвичайні події, хоч би як швидко вони розгорталися, завжди здаються нескінченними.
Поглинаючи вечерю, він сказав своїм, що вони з усією своєю вояцькою славою не справили на королеву ніякісінького враження.
— Чом ви не прийшли викупані й напахчені! Що це за переможці, що приходять прямо з бойовища, та ще й не чепурні й не молоді.
Вони зрозуміли, що він говорить про себе самого й побоюється своєї королеви-чужинки та її молочної сестри. А тому засміялись і пообіцяли йому, що найвідважніший вояк сю ніч спатиме з карлицею. Анрі відповів несподівано поважно:
— Коли та карлиця отак зненацька вигулькнула, мені здалось, наче вона виповзла з-під спідниці в королеви.
А потім поринув у глибоку задуму, і його дворяни важилися тільки перешіптуватись між собою. А він згадував і уявляв товариство, між яке попав і яке відтепер мало жити під його дахом: зловісну молочну сестру, її непристойно вродливого чоловіка, обох двоюрідних братів і кавалерів для послуг, — усі вони були в найтіснішій спілці з чужинкою, яку він зашлюбив — поки що тільки через посередника. Під час другого вінчання він мав підвести її до вівтаря власною рукою, і відтак його трон стане її троном. А вона ж просто купа м'яса, якою замість доброї волі правлять упередження. Французької мови вона не вивчила навмисне, як йому сказали, через те, що назива її мовою єретиків. Це сказав пан Бассомп'єр, гордий своєю обізнаністю.
Це не віщує нічого доброго: звичайно ж, ота тепленька компанія шахраїв смикатиме її туди й сюди, як ляльку. Інакше не може бути, поки в неї є ота молочна сестра. Ця сестра в тій компанії найсильніша — завдяки своїй збоченій натурі. Анрі мав дуже багатий досвід щодо божевілля — серед людства зразки його вельми рясні. Анрі натрапляє на нього всюди, і врешті-решт божевілля, сховавшись під спідницею в королеви, зійде з нею на трон. Карлиця його ненавидить, її виказує те, що вона боїться глянути йому в очі. Адже Анрі може зламати її владу. своїми жаринами, що горять від пекельного вогню в її душі, вона боїться глянути в будь-чиї очі, щоб вони не побачили її наскрізь. Зурочливий погляд, від якого вона закривається вуаллю, — це просто той погляд, який може побачити її наскрізь.
Зала єпископського палацу в Ліоні, де Анрі обмірковував своє становище, була освітлена тьмяно. Його бойові сподвижники не посідали обабіч нього; вони шепотілися коло своєї свічки поодаль, аж у кінці столу, а скоро й зовсім замовкли. Тільки Бельгард сидів близько від Анрі, але й він полишив королю дивитись собі в душу й навіть відсунув свічника далі.
«Владу над королевою дає молочній сестрі її красунчик-чоловік, — міркував Анрі.— Інакше навіщо б він їй здався. Сам він не сміє й доторкнутись до неї, а якби спробував зазіхнути на ту, другу, лихо йому: карлиця б його отруїла. Марія Медічі має весь час мліти в своєму дурнуватому захваті, як я й помітив. Кончіні використовують, щоб засліплювати її, на більше він і не здатен, цей марнолюбний жевжик із фальшивим ім'ям. Власне, коли вже ступити на цей хисткий грунт, владу молочній сестрі дає не її красунчик чоловік, а її власна збочена натура. Королева боїться її. Хіба ж я не чую й досі, як тремтів її голос, коли вона згадувала молочну сестру й вимовляла її фальшиве ім'я. Королева — нещасна людина».
Анрі багато розгадав там, при тьмяному світлі, за порожнім келихом, — слушно розгадав чи хибно, про це він дізнається потім. Скінчились його прозріння співчуттям до королеви, бо становище її непевне через оту темну компанію масок, що обплутала її своїми тенетами. Гнів? — ні, гніву Анрі вже не відчуває: недарма ж у нього сива борода й очі, що бачили аж забагато. Одначе темну спілку й непевне становище слід би усунути. От тільки чи вдасться? Треба якось приборкати карлицю.
Бельгард уже гадав, що король забув про нього. Несподівано Анрі нахилив до нього обличчя й заговорив таємниче:
— Бляклий Листе, наші друзі мали рацію: найвідважніший вояк повинен сю ніч переспати з карлицею.
— То вони вихвалялися, величносте, — відказав перший стайничий. — Аж такого відважного серед них нема.
Анрі спробував заговорити суворіше:
— А ти знаєш, що я оце допіру збирався покарати тебе, коли побачив, у яке товариство я попав і як тепер муситиму жити через твоє недбальство?
— Величносте! — благально сказав Бельгард. — Я свідомий своєї провини, хоч остерігати вас було б запізно, та й зовсім марно. У Флоренції я й не бачив тієї молочної сестри, бо вона ховається по альковах і боїться світла.
— Ти брешеш, Бляклий Листе, тобі відомо було, що
