На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари) - Станіслав Вінценз

Мандль несподівано накинувся на нього:

— А ще й лояльність! І ви, віденський ліберал і, як би там не було, працівник Трасту, нейтрально приймаєте капітуляцію перед пруссаками? Наша епоха переповнена надіями, тріщить від надій, але якщо молодь отака, то можемо відразу повішатись.

Задиристий юнак розгублено замахав очима, але відповідь знайшов:

— Ви, пане директор, більше досвідчений від мене, ми очікували на ваші репліки у шефа.

Якобс знову заспокоєний плачінтами, сонно заспокоював:

— Не забуваймо будь-що-будь, що Німеччина є єдиною країною на континенті, де немає особливого антисемітизму, де особливо немає цього лиха з антисемітизмом економічним — щонайбільше то якісь дрібні вибрики провінційних неважливих газет. Тому вона приманює і притягає євреїв з усього світу. Не те, що антисемітська Франція — там зрозуміло. З нагоди якогось конфлікту вийшла книжечка єврея з Америки, котрий твердить, що де єврей поставить ногу, там відразу форпост німецькості. Гідне уваги, бо прозвучало як пропозиція.

Мандль заспокоївся, знову відтинав рішуче, хоч і стримано:

— З тими прусськими деревщиками, які вкоренилися в Карпатах, ми відразу ж отримали специфічний досвід: витискають євреїв скрізь, де можуть, систематично, хоч і тихцем. Але не це мене хвилює, а те, до якої ступені те кепське шампанське грає в головах пруссаків. Це не лише відштовхує, це непокоїть. Тому ця простягнута рука шефа — це швидше місіонерство і ніщо інше.

Якобс позіхав раз за разом, але поливав своє задоволення соусом поступливості:

— Я захоплююсь шефом, та й хто ж не зачарований його хижістю і рішеннями. З нічого таке міцне багатство і в таких широких межах. Але в англосаксів, особливо у шотландських пуритан, оті ілюзорні прагнення, навіть поетичні — ха-ха-ха — виникають з необхідності, щоб стриманість і болісну відмову від найсмачніших, бо природніх задоволень, надолужити повними полумисками ілюзій. — Якобс засміявся з глибини грудей так, ніби глухо заіржав. — Найвидатнішим із поетичних піднесень шефа було: «Ми, британці посередині, а по боках два крила, янкі і німці». Зрештою, німці — це німці, але янкі? Це ж банкроти раз і назавжди. Після останнього свого провінційного скандалу вони приїздили до паризького Ротшильда жебрати позику і то він імені федерального уряду (теж мені велика фірма!). Ротшильд відрізав коротко і відкрито: «Панове, таким як ви — ані франка». А хто ж заслуговує на більшу довіру, ніж він? Шеф має до янкі расову слабкість, але до спілки їх не візьме. Але він не перебільшує в тому, що на полі залишаються тільки пруссаки.

Якобс позіхнув, оглянувся, але плачінти закінчились. Він пригадав собі про свої клопоти, занурився в них і додав:

— Так, це точно, бо що ж ми ще можемо зробити з тією Росією? Як же вам добре всім на світі, що вона у вашій свідомості не існує. Це хвороблива близорукість, а навіть сліпота — вона помститься. Ви й самі не відчуваєте, що вас очікує. Ах!

Мандль дещо нетерпляче відповів:

— Директоре Якобс, не будьте таким невтішним, завтра знову буде день, знову будуть плачінти.

Якобс глянув на нього з жалем, зневажливо махнув рукою. Директор Гусарек систематично закінчив їсти, витер рот, промовив спокійно, але з турботою:

— Не треба заглядати аж так далеко. Наш директор Якобс захопився далековидством, а в нас є більш гарячі проблеми. Це навіть є силою Австрії, що вона не завертає собі голову перспективами, бо це в наших мирних часах могло б тільки зашкодити. Передусім потрібно промовчати аж до ухвалення наступних рішень, або прокоментувати рішення шефа так, щоб наші офіси у Відні, а може й в Будапешті, не мали проблем. Адже ми за це відповідаємо. Без сумніву, у Відні більш бажаними є англійці, ніж пруссаки. Зокрема для нас, консервативних католиків, але врешті-решт і для лібералів теж. Наш Пепперль спадковий і невиправний ліберал знає про це найкраще. Для нас сама поява пруссака на вулиці є несамовитою так само, якби яструб влетів на Ратхаузпляц поміж голубів. Їхній стиль заморожує наші життєві відчуття. Зрештою, вони ж парвеню. Це не серйозно. І це довго не може тривати. Крім того, у нас німців практично і немає, окрім викладачів-германістів, і втіхи від німецькості Австрії не буде. Але не забуваймо, що Траст через надмірність чи надто геніальну активність керівника місцевого відділення наразився на осуд віденської громадської думки і уряду і мав значні неприємності. А міг мати і значно більші.

Мандль засміявся дещо заголосно:

— Йдеться про той скандал з Вінервальдом. Тоді хвалили, що це геніальна ідея, бо вирубка під боком і під вікном дирекції. Легко перевірити для кредиторів і для банків, а комунікація для відправки дерева у світ просто вимріяна. А разом з тим — що моя полюсна ідея з Карпатами непрактична, бо це десь коло полюса.

Гусарек, притишуючи голос, говорив засмучено:

— Що ж з того, що ідея хороша! Я не терплю геніальності, бо вона відразу дорого обходиться. Якби не такий простий, бо дешевий винахід Мандля, то де б ми зараз були? Ми стягнули б собі на голову великий фінансовий скандал. Трастові довелося б доплачувати, і ми всі втратили б посади. В результаті ще до недавна ми тратили на себе щедро у тих місцях, яких не могли зголосити, і приховували це у книгах. Га, це втомлює, бо одні геніальні, а моя голова нехай сивіє над тим по ночах.

Пожвавившись, Якобс трохи задихався:

— Я не знаю цієї справи, але й для нас в Угорщині вона може бути повчальною. Перешіптувалися, що все почалося із підкупу якихось другорядних чиновників. А для чого ж бруднитися? Якщо платити — то наверху, і відразу справу за горло.

Гусарек відповідав весь час притишеним голосом:

— Одна фатальна дурниця доганяє іншу. Почалося ніби крочок за крочком, але відразу з витрат, як запевняли, нікчемних. — Гусарек стогнучи підвищив голос: — Гарна мені нікчемність! Я вірю тільки в реальні справи, без копійки змарнованих коштів, хабарів чи представницьких! Не можна починати з витрат, бо з таких коштів відразу родиться справа totgebenen[94] — пояснював знову спокійно. — Тож за допомогою таких нібито дешевих протекцій вдалося отримати контракт від дирекції державних доменів і мовчазну згоду наглядових структур, а це вже не могло бути надто дешеве! На вирубки в улюбленому для прогулянок віденському ліску! Думка любителів прогулянок відразу ж розкричалася, преса також, особливо такий-собі Шьоффель викрикав: «Капіталістичні акули, морські пірати!». Замість того, щоб спокійно перечекати чи вплинути на пресу, то наш офіс, особливо один там, вирішили погратися в