Учитель - Шарлотта Бронте
Не слід бути дуже спостережливим, щоб зрозуміти характер молоді Брабанта, але потрібен певний такт, аби пристосуватися до нього. Розумові здібності моїх учнів були посередніми, а тваринні інстинкти сильними, тому в їхніх натурах відчувались і слабкість, і певна інертність; вони були тупі й надзвичайно вперті водночас, важкі, мов свинець — і так само, як свинець, їх тяжко було зрушити з місця. Знаючи такий стан справ, було б безглуздо вимагати від учнів надто багато в розумовому плані; тугодуми з короткою пам’яттю та нерозвиненим мисленням, вони з відразою сприймали будь-яке заняття, котре потребувало ретельного вивчення чи глибоких роздумів. Якщо вчитель вимагав від них значних зусиль, які викликали у них відразу — зусиль, що з їхнього погляду були нерозумними, то вони противилися цьому так уперто, так галасливо, наче доведені до відчаю свині; й хоча поодинці вони не були сміливими, еn masse[35] вони були справді нещадні.
Ще до того, як я прибув у навчальний заклад месьє Пеле, масова непокора учнів спричинила звільнення не одного вчителя англійської мови. Тому слід було висловлювати лише помірні вимоги до таких натур, мало здатних до навчання — і досягати з ними взаєморозуміння найприйнятнішим, практичним способом — розуміння хоча би й спрощеного; бути завжди лагідним, тактовним, а іноді навіть поступливим перед їхніми часто порочними схильностями; але, досягнувши кульмінаційної точки поблажливості, слід було закріпити свій успіх і окопатися на здобутих позиціях; стати непорушним, як вежі святої Ґудули,[36] бо лише необережний крок — і ви впадете вниз головою в безодню тупоумства; а вже опинившись там, швидко отримаєте всі докази фламандської вдячності та великодушності, що литимуться на вас потоками брабантської слини й сипатимуться жменями місцевого бруду.
Можна зробити шлях навчання якомога гладшим і прибрати з нього найдрібніші камінці, але врешті ви мусите наполягти, щоби кожен учень узяв вас за руку і дозволив провести себе второваною дорогою. Коли я пристосував свої уроки під спроможності найтупішого учня, коли проявив себе найм’якішим, найтерплячішим з усіх педагогів — лише тоді перше ж зухвале слово, перший же прояв непокори здатні були перетворити мене на справжнього деспота. У моїх учнів не було вибору — або слухняність і визнання своєї помилки, або ж ганебне виключення зі школи. Система спрацьовувала, і поступово мій вплив зростав. Кажуть, що «вже у дитині закладені риси дорослого»,[37] і я часто згадував ці слова, коли дивився на своїх учнів та діставав із пам’яті політичну історію їхніх предків. Школа Пеле була, по суті, втіленням бельгійської нації.
Глава VIII
То як щодо Пеле? Чи подобався він мені й далі?
О, надзвичайно! Його ставлення до мене було рівним, шляхетним і навіть дружнім. Я не бачив від нього ані холодної зневаги, ні дратівливої байдужості, ні претензії на зверхність. Боюся, що два молодших учителі-бельгійці, які важко трудилися в цьому ж закладі, мого погляду не поділяли; їм директорова манера звертання видавалася сухою, суворою та холодною. Двічі чи тричі месьє Пеле помічав, що мене зачіпає різниця у ставленні, й пояснив це так, супроводжуючи свої слова легкою саркастичною посмішкою:
— Се sont que le Flamands — allez![38]
І тоді він невимушено вийняв з рота сигару та сплюнув на пофарбовану підлогу кімнати, в якій ми сиділи.
Вони справді були фламандцями, і мали типові для фламандців лиця, і розумова обмеженість чітко проступала в їхніх рисах, але вони були люди, причому чесні, тож я не розумів, чому приналежність до корінних жителів цієї рівнинної, безрадісної країни має слугувати приводом для постійної суворості та презирства. Відчуття несправедливості до певної міри отруювало задоволення, яке я міг би отримати від лагідного, привітного ставлення Пеле до мене. Звісно, після закінчення робочого дня було приємно відчути в своєму працедавцеві розумного та веселого співрозмовника, і хоча іноді він був надто саркастичний, а інколи понад міру вкрадливий (я врешті з’ясував, що його м’якість радше показна) — якщо часом я і зауважував зблиск сталі під м’якою оксамитовою зовнішньою оболонкою, бо ж ніхто з нас не є досконалим — я був ситий по горло атмосферою жорстокості та зневаги, в якій постійно жив у N., і тепер, кинувши якір у тихій гавані, не мав жодного бажання шукати недоліки, старанно завуальовані й ретельно сховані від мене. Я волів сприймати Пеле таким, яким він здававсь, і вірити в те, що він доброзичливий та дружній — аж поки якась недоречна подія не доведе мені протилежне. Він був неодружений, і невдовзі я зрозумів, що його уявлення про шлюб та жінок типово французькі, чи то пак паризькі. У його моральних принципах відчувалася певна невизначеність; коли він говорив про те, що називав «lе beau sexe»,[39] в його тоні було щось холодне і blase,[40] але він був достатньо вихований, щоб не торкатися тем, які мені не подобалися, бо дійсно належав до розумних і справді любив говорити зі мною на інтелектуальні теми, оминаючи слизькі. Мені була неприємною манера, з якою він говорив про любов; я не терпів бруду в будь-яких проявах. Він відчував розбіжність у наших поглядах, і за взаємною згодою ми уникали спірних питань.
Удома в Пеле господарювала його мати, справжня стара француженка; колись вона була дуже гарна — принаймні, так говорила мені, і я намагався їй вірити; а тепер вона стала відразливою — такими можуть бути тільки жінки на континенті; можливо, саме манера одягатись і робила її бридкішою, ніж вона була насправді. Вдома вона ходила з непокритою головою та з розпатланим сивим волоссям; також рідко носила сукню — її заміняв поношений ситцевий домашній капот — черевики також нечасто гостювали на її ногах, a in
