Долина страху, Артур Конан Дойль

— Я тільки повторюю те, що читав про них у часописах.

— Але я можу запевнити, що ви читали неправду. Вбивають тут частенько. Тільки ніколи не вимовляйте імені Мак-Ґінті у зв’язку зі злочинами — розплата буде швидкою та жорстокою... А ось і будинок, який вам потрібен. Його господар, старий Джейкоб Шефтер, дуже добропорядна та шанована людина.

— Дякую, — сказав Мак-Мурдо на прощання.

Він підійшов до будинку й загупав у двері. Коли вони відчинилися, на порозі виявилася молода й дуже вродлива дівчина, схожа на шведку: білява, з величезними темними очима, які різко контрастували з кольором її кіс. Юнка поглянула на незнайомця з подивом і цікавістю. Мак-Мурдо подумав, що ніколи не бачив гарнішої дівчини. Вона здавалася особливо вражаючою в оточенні сумної та потворної реальності, немов чарівна квітка, що виросла на чорних горах шлаку. Парубок мовчки застиг і тільки витріщався на неї. Мовчання порушила дівчина.

— Я вирішила, що це прийшов батько, — сказала вона з приємним легким акцентом. — Хочете його бачити? Він у місті й має повернутися з хвилини на хвилину.

Мак-Мурдо продовжував зачаровано витріщатися на неї, не приховуючи свого захоплення. Під поглядом юнака дівчина опустила очі.

— Нічого, міс, — нарешті вичавив із себе Джек. — Я нікуди не поспішаю. Мені рекомендували ваш дім, і тепер я впевнений, що він мені сподобається.

— Ви блискавично робите висновки, — з усмішкою зронила дівчина.

— Ну, тільки сліпий відповів би інакше.

Юнка засміялася.

— Заходьте, містере, — запросила вона. — Моє ім’я Етті, я донька містера Шефтера. Моя мама померла, тому господарством займаюся я. Погрійтеся біля печі та зачекайте на батька... Та ось і він сам.

Доріжкою підходив кремезний чоловік. Після знайомства Мак-Мурдо коротко виклав свою справу. Ім’я Джекового знайомця, який дав йому адресу Шефтера, останній знав. Старий одразу погодився прийняти приїжджого. Мак-Мурдо не торгувався й охоче погодився на всі умови. За дванадцять доларів на тиждень господар надавав йому кімнату й харчі.

Таким чином Мак-Мурдо, котрий утік із Чикаґо, оселився під дахом у Шефтера. Це стало першим кроком у довгій низці темних подій, що відбулися в тих далеких краях.

Розділ 2. Магістр ложі

За тиждень Мак-Мурдо вже став помітною постаттю в будинку Шефтера. У цих мебльованих кімнатах жили ще десятеро мешканців — літні працівники з копалень і продавці з крамниць. Коли всі збиралися вечорами, Джек першим починав жартувати. Він виявився також чудовим оповідачем, дуже гарно співав і взагалі, здавалося, був просто створений для товариства — від нього наче віяло якоюсь магічною силою, здатною викликати пожвавлення й навіть веселощі у товаристві. Але іноді він впадав, як і тоді в залізничному вагоні, у нестримний гнів, що змушувало всіх у будинку ставитися до нього з іще більшою повагою й навіть із острахом. Він не приховував своєї зневаги до закону та до його служителів.

Мак-Мурдо, не криючись, захоплювався чарівною міс Етті й казав, що вона підкорила його з першого ж погляду. Мало не наступного дня Джек зізнався їй у коханні й потім постійно нагадував про свої почуття, не звертаючи уваги на її відповіді, якими та намагалася позбавити його надії.

— У вас уже хтось є? — домагався він. — Що ж, тим гірше для нього. Нехай стережеться, бо я не маю наміру втрачати своє щастя через будь-кого. Кажіть «ні», скільки вам заманеться, Етті, але настане день, коли ви скажете «так». Я ще достатньо молодий, аби зачекати.

Для Етті він становив справжню небезпеку. Розповіді юнака захоплювали, а поведінка зачаровувала. Він був оточений ореолом таємничості, що зазвичай спочатку збуджує в жінці цікавість, а потім і кохання. Особливо захоплюючими були описи далекого гарного озера Мічиґан із його низькими пагорбами та зеленими луками. Звідси, із цієї похмурої, запорошеної снігом долини, воно здавалося особливо прекрасним. Розповідав Мак-Мурдо і про протоку, і про мічиґанські лісові табори; про Баффало та Чикаґо, де він працював на заводі. При цьому вчувався натяк на щось романтичне, на події такі дивні, що й згадувати про них відкрито було не можна. Із жалем Джек зітхнув, що йому довелося відмовитися від колишніх знайомств, покинути все буденне та закінчити свої поневіряння в цій безрадісній долині. Етті неодмінно слухала його, затамувавши подих, і в її величезних очах читалися співчуття та співпереживання.

Як людина освічена, Мак-Мурдо хутко отримав тимчасове місце в одній конторі, де йому доручили вести звітність. У конторі він був залучений більшу частину дня й тому не знайшов часу навідати керівника місцевої масонської ложі. Але йому незабаром нагадали про цей недогляд. Якось увечері в кімнаті Джека з’явився його знайомий із потяга Мік Сканлен. Здавалося, він був радий зустрітися з Мак-Мурдо. Випивши віскі, Мік пояснив мету свого візиту.

— Я запам’ятав вашу адресу, Мак-Мурдо, — повідомив він, — і зважився вас навідати. Знаєте, мене дивує, що ви досі не ходили до магістра. Що завадило вам це зробити?

— Я шукав роботу й був надто зайнятий.

— Однаково треба було знайти час для такого візиту. Боже милий, та ви вчинили майже божевільно, не побувавши в Будинку спілки першого ж ранку після приїзду! Якщо ви образите його...

Мак-Мурдо здивувався.

— Я вже більше двох років належу до ордену, Сканлене, але ніколи не чув про таку суворість.

— У Чикаґо, можливо, все інакше.

— Хіба тут не таке саме товариство?

— Ви так вважаєте? — Сканлен пильно поглянув на Джека.

— Я що, помиляюся?

— Через місяць ви самі мені про це скажете. До речі, я чув, що після того як я вийшов із вагона, ви балакали з полісменами?

— Господи, а як ви про це дізналися?

— У нас швидко розповсюджується інформація як про лихе, так і про хороше.

— Авжеж, я виклав цим собакам, що про них думаю.

— Упевнений, друзяко, що ви припадете до душі нашому Мак-Ґінті.

— А що, йому також не подобається поліція?

Сканлен зареготав.

— Він її обожнює! Але стережіться, щоб разом із поліцією він не зненавидів і вас, якщо не відвідаєте його. Тому негайно вирушайте до його бару, — сказав гість на прощання й пішов.

Можливо, Мак-Мурдо й не надав би особливого значення цій пораді, але інша зустріч того ж вечора змусила його все ж таки податися до Мак-Ґінті.

Чи помітив старий Шефтер із самого початку ту увагу, якою наділив Етті його новий мешканець, чи залицяння Джека стало в останні дні надто наполегливим, але разі, незабаром після відходу Сканлена він закликав юнака до свого покою.

— Мені здається, — сказав він із порога, — що вам сподобалася моя Етті. Це правда, я не помиляюся?

— Не помиляєтеся, — підтвердив Джек.

— Ну, то маю вам сказати, що ви спізнилися.

— Вона мені казала.

— А прізвище її обранця знаєте?

— Я питав, але вона відмовилася його назвати.

— Бо не хотіла вас лякати.

— Лякати? — Мак-Мурдо аж весь скипів.

— Атож, друже. Бо зовсім не соромно боятися Теда Болдвіна.

— Та хто він такий, чорт забирай?

— Він ватажок Прибирачів.

— Знову ті Прибирачі!