Українська література » Сучасна проза » Позолочена рибка - Барбара Космовська

Позолочена рибка - Барбара Космовська

Читаємо онлайн Позолочена рибка - Барбара Космовська

— Сонечко, тобі лише здається, що я даю собі раду, — неголосно кинув він. — Насправді я страшенний боягуз і геть не вмію розмовляти з Малим. Я швидше від нього втікаю. Клею дурня, мов старий блазень, а коли відчуваю, що він мене от-от викриє, швиденько забираюся звідти. Отак…

Почувши, що Аліція повернулася, мама насилу відірвалася від комп’ютера.

— Угадай, яка сторінка? — запитала вона доньку.

— Ого! Мабуть, нині тобі гарно писалося! — Аліція легенько обняла маму. — П’ятдесят шоста?

— Уяви собі — шістдесят п’ята! З’їж що-небудь! Я купила курку. Її досить на кілька хвилин покласти до духовки.

І мама рушила в черговий бій за наступну сторінку, щоб залишити на ній біографію, сповнену болю й любові, страху й мужності. Зовсім, як у житті. Курка виглядала жахливо, а її задерті мертві ніжки вбили в Аліції ту крихту апетиту, яку вона спромоглася в собі знайти. Дівчина витягла з холодильника солодкий сирок і подалася з ним до свого комп’ютера.

ЛИСТИ ДО СЕБЕ

Відтоді, як я перестала ненавидіти Міс Літа, то помітила, що ми навіть трохи схожі одна на одну. Зовні суворі, а всередині м'які, як недоварені яйця. Ніби й цинічні (яке гарне слово!), проте насправді перебуваємо глибоко в собі, щоб ніхто нас не скривдив. Тепер, коли Ящірка захворів, я бачу це ще чіткіше, і мені навіть трохи прикро, що ані мама, ані тато не розуміють мене так добре, як Клаудія.

Навіть браслет помітила тільки вона. Ну, і ще Сара, але Сара завжди зауважує, коли я одягаю щось нове. Іноді мені навіть здається, що вона мені трохи заздрить. Але коли я позичаю їй якісь речі, вона ніяковіє через ту свою заздрість.

Власне, нині я збиралася писати не про Міс Літа, і не про Сару, а про своїх батьків. Тато нарешті цілком щиро зізнався в тому, що він боягуз, і коли я замислилася над його словами, то зрозуміла, що він правий. У нього є причини боятися! Він із Фрицеком не розмовляє, зате старається його будь-що розсмішити. Ніби він не тато, а клоун з Макдональдса, який веселить дітей на дні народження. Ото й усе. А мама? Здається, вона ще більша боягузка. Бо чому не розмовляє зі мною про Ящірку, коли я повертаюся? Лише часом кине якесь слово, або втішає мене, немовби я повернулася із Фридерикового похорону, а не з відвідин брата… Так нечесно. Щоправда, питання Фрицека для мене болючі, але я намагаюся над кожним замислитися й не плету йому якихось брехонь, сподіваючись, що малий переключиться. Бо він не переключиться, доки буде в лікарні. Нині я це зрозуміла. У лікарні свої закони. І свої теми, призначені лише для тих, хто там перебуває. Мені здається, що коли всі здорові полишають нарешті палати й коридори, хворі починають між собою розмовляти й краще розуміють одне одного. Міс Літа, здається, теж так думає, бо коли ми недавно виходили від Фрицека, вона сказала йому й Патрикові:

— Ну, ковбої, тепер можете дуріти! Але завтра вранці, коли я прийду, обоє мусите стояти струнко! Бо коли я з вами, я тут командир!

— А Аліція не командує? — допитувався Фрицек.

— Вона мій заступник, — відрізала Міс Літа й ми помарширували геть із палати.

ПРОБЛЕМА З РОЗМІРОМ XS

— Не вгадаєш, хто купував у мене нині боби! — Сара не приховувала емоцій, і так енергійно струшувала гривкою, що нагадала Аліції Фридерика, бо малий теж так поводився, коли дивився «Шрека». Теж струшував чубчиком, а репліки осла шепеляво цитував напам’ять.

— Це був… Міхал Вишневський!

— Холодно! — нетерпеливилася Сара.

— «їх Троє» в повному складі! — підвищила ставку Аліція.

— Холодно!

— «їх Троє» з Додою! — вигукнула Аліція, але Сарі було не до жартів.

— Не клей дурня! Я тобі скажу, хто, бо вже не витримую! Дурненька Дорця! Made in England. How do you do власного персоною!

Аліція аж рота роззявила від подиву.

— І не роззявляйся так широко, бо виглядаєш, як Костек Бонк біля дошки, — мстиво додала Сара й розсілася на дивані, мов кінозірка перед інтерв’ю.

— Звідки ти знаєш, як виглядав Костек Бонк біля дошки? — Аліцію завжди вражали деталі, які стосувалися Бонка, але нині Сара була особливо нетерплячою.

— Бо в мене розвинена фантазія, — відрізала Сара. — Ну, запитай мене нарешті про Дорцю! — зажадала вона.

— Запитую: невже це правда, що дурненька Дорця купувала в тебе нині боби?

— Уяви собі, аж два кілограми! Але попередила, що вона їх навіть не торкнеться. І тобі відомо, що це правда.

— Щиро кажучи, до її зовнішності боби геть не пасують. Вже радше листок салату чи ананас. Може, помаранча. Навіть яблуко — це занадто банально, — в Аліції зіпсувався настрій. — Не те, що я! Усі канікули на бабусиному горошкові, і якось він моїй сумнівній красі не зашкодив…

— Я тобі ще найважливішого не розповіла! — нетерпеливилася Сара. — Дорця бобів не торкнеться, бо вона в тій своїй Англії забула, що людина час від часу повинна їсти!

— Як це, забула? — іноді Аліція теж воліла забути про мамині морожені напівфабрикати, але хіба що на день чи два, але ж не назавжди!

— Слухай, я в житті не бачила такої худої людини!

— Але ж ще більше схуднути Дорця не могла! Бо більше вже неможливо, — Аліції здалося, що вона впіймала подругу на брехні.

— Мені теж так здавалося, та коли я її побачила, то зрозуміла, що Дорця

Відгуки про книгу Позолочена рибка - Барбара Космовська (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: