Андрій Лаговський - Агафангел Юхимович Кримський

Слухаючи, як щиро ним опікуються, Лаговський забув про всякі злі передчуття. А Володимир смішив його, сіпаючи за полу кожен раз, як старий Андропуло вимовить грецьким звичаєм букву з замість ж або ц замість ч. Потім Андропуло поплескав у долоні і таким способом викликав сім’ю, щоб познайомити з новими своїми сусідами-пожильцями.

— Це моя жінка, — одрекомендував він, — зветься Ірина Василівна, трохи вміє по-руськи… Оце син мій… в мене є ще один старший — той сидить тепер у крамниці; а цей малий — тут. І він уміє говорити по-руськи, бо вчиться в Катеринодарі…

— Яраліст, — гордовито докинула мати, перекручуючи слово «реаліст», яким звуть учеників реальних шкіл.

— Ну, а ці дочки говорять тільки по-грецьки та по-турецьки, — показав Андропуло на трьох гарненьких підлітків того типу, що німці звуть Backfische[16]. — Бо ще недавно приїхали з Трапезунда, по-російському не навчилися. Звуться Андромахі, Елені та Пенелопі. Єсть іще в мене трохи старша од них — Кассандра — то вона балакає й по-французьки, бо вчилася в трапезундському грецькому дівочому інституті… А ще живе в мене тут далека родичка, тож само приїхала недавно з Трапезунда… молодесенька, а вже вдова… Zωη! ελα δο! — покликав він, заразом плещучи в долоні.

— ’Еλα δο? — машинально перепитав за ним Лаговський. — Це значить «ходи-но сюди»?

— Еге ж, — сказав Андропуло

— То це, мабуть, ελαυνε δευρο?

— ’Eλαυνε δευρο — це буде по-книжному, — згодився Андропуло, хоч не був певний, чи воно справді так. — А по-хохлацьки буде ελα δο.

— По-хохлацьки?! — здивувався професор.

— Еге ж, себто по-простому… А от і Зоя… Ну, вона знає тільки по-грецьки та по-турецьки.

Він сказав їй скількись слів по-грецьки, і вдовиця мовчки поздоровкалася з гостями за руки. Професора незвичайно вразила її краса. Він пильно вглядався в неї, а в душі повставало щось немов дуже знайоме, ніби він давно вже її десь бачив. Нарешті він згадав, що такі обличчя, з грецьким носом, який становить одну суцільну просту лінію з лобом, він бачив на античних грецьких статуях і що в типі сучасних греків з Еллади немає вже такого профілю, бо ті греки — здебільша не чисті елліни, а погречені слов’яни. Очевидячки, античний еллінський профіль ще заховався в Малій Азії. Він по-французьки сказав своє спостереження Шмідтові і додав, що в Зої профіль, як у Артеміди.

Несподівано Зоя розсміялася: очевидячки, вона щось була зрозуміла з тої мови. Професор попавсь у клопіт.

— То ви розумієте по-французьки?! — скрикнув він засоромлений.

— Трошечки, — сказала Зоя каліченою французькою мовою, — бо дуже мало вчилася… Трошечки розбираю, але сама балакати ледве-ледве можу… Я по-грецьки та по-турецьки.

— Ну, то галантний професор могтиме вам свої античні компліменти говорити дуже зрозумілою для вас мовою, — сказав Шмідт по-французьки, — бо він добре щебече по-кримсько-татарськи, а в Криму говорять так, я чув, трохи чи не так само, як у Туреччині.

І цю фразу Зоя, може, здебільша второпала, бо знов весело розляглася сміхом. Лаговському не хотілося очей одвести од неї.

Старому Андропулові Зоїн регіт не дуже сподобавсь.

— Вона ані французької, ані навіть доброї грецької мови не знає гаразд, — невдоволений воркнув він, — бо ніколи не хотіла нічого вчитися, а тільки вміла зуби вищиряти… Амаліє! — гукнув він, заразом плескаючи знов у долоні.

Увійшла служниця.

— А це вам буде за служанку, — оголосив він. — І вона з Требізонду, та вже вміє по-руськи…

Тут його око впало на відро, що стояло зовсім не на місці.

— Λαβε τо βεδρо[17]! — загадав він Амалії.

— То βεδρо? — перепитав Шмідт. — Цікаво б знати, чи то і в стародавній грецькій мові було слово «τо βεδρоν»?

— Tо βεδρоν буде по-книжному, а τо βεδρоν — по-хохлацькому, — знов авторитетно пояснив Андропуло своєю влучною термінологією та й попрощався з новими сусідами. Всі зачали розходитися. Стара Андропулова на прощання зірвала для генеральші рожу.

— А як по-вашому рожа? ροδος? — спитав по-французьки молодий Шмідт у Зої, аби ще раз зустрітися з її очима. Вона й це речення зрозуміла.

— Ні, тріандáфілло… — кинула вона на нього свій оксамитний погляд, бо в неї листків — τριαντα …тридцятеро… або й більше! — Вона зареготалася. Ці слова долетіли до професора, що вже був вийшов із подвір’я на шлях.

«Тріандафілло»… — думав він. — По-староруському теж трандафіль, по-українськи єсть і оця фонема «трандафіль»… це у Глібова так?.. І єсть «троянда», себто «τριαντα». — За цією філологічною думою з його голови геть безслідно вилетіла й сама Зоя.

VI

Того самого дня вони й перенеслися до Андропулів. Генеральша поки що зайняла найдальший покоїк, а її син з професором розташувалися в першому. Втомлені з великого сьогоднішнього ходіння (вони ходили були з генеральшею ще й на «участок» і по крамницях), нові пожильці Андропулів усі троє зарані полягали спати. Але знадвору із садочка до них доносилася весела розмова сім’ї Андропулів і чулися звуки гітари чи мандоліни.

Ворушачись на своєму тапчані, бо ліжок у Туапсе не було звідки дістати, молодий Шмідт частенько забалакував до Лаговського і ділився з ним своїми враженнями.

— Кажіть собі що хочете проти аристократизму породи, — міркував він, — я лиш теоретично згоджуватимусь із вами, бо й ми самі, Шмідти, хоч тепер і генерали, та роду ми не дуже-то високого. Тільки ж із практики я не можу не бачити, що стародавній аристократизм має за собою дещо… Ну, от хоч би ці греки, наші господарі… Хто вони? Прості люди, мужики… ну, скажемо, навіть крамарчуки. А порівняйте-но їх з російськими мужиками або й купцями!.. Ті — грубі мугирі, а ці — аристократичні нащадки великого культурного народу, і це видко в них геть в усьому: в благородному обличчі, в кожному жесті, в кожному русі… Чи ви завважили, як у них скрізь чисто та охайно?.. А естетики скільки!..

— Дивно тільки, — перебив його професор, — що ота ваша аристократично-естетична грецька нація, відколи відродилася, не видала з себе жодного справді талановитого письменника, жодного маляра, жодного музиканта… бо ви ж не залічите до світових геніїв якого-небудь Карері, отого, що написав оперу «Марко Боцаріс».

— Та й отой Карері, може бути, якраз є італьянець, а не грек, — згодився Володимир. — Ні, я не спорюся, нація грецька переродилася й звелася на ніщо, і самостійної творчості в ній уже немає… Тільки ж аристократична стародавня кров зосталася та сама аристократична… І естетика через те — вроджена навіть таким малоосвіченим людям, як наші хазяї.