Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

Він не на жарт побоювався, що коли не скористається з нагоди і не здійснить свого задуму негайно, то потім може завагатись. І, звелівши Уормсонові подати йому чашку кави, він тихенько вийшов з дому ще до сніданку. Він швидко попрямував до однієї з тих вуличок Вест-Енду, де Полтід та інші фірми стоять на сторожі чесноти заможних класів. Досі він завжди приймав Полтіда у себе в Полтрі; але його адреса була йому добре відома, і він прийшов до контори, коли її щойно відчинили. В приймальні, яка була вмебльована так затишно, що здавалася приймальнею лихваря, сиділа жінка, схожа на вчительку.

— Я хочу бачити містера Клода Полтіда. Він мене знає — немає потреби називати моє ім'я.

Приховати від усіх, що він, Сомс Форсайт, змушений наймати агента, щоб шпигувати за власною дружиною,— це бажання переважало зараз усі інші.

Містер Клод Полтід — зовсім не подібний до містера Льюїса Полтіда — належав до тих чорнявих чоловіків з ледь гачкуватим носом і швидкими карими очима, які скидаються на євреїв, але які насправді фінікійці; він прийняв Сомса в кімнаті, де всі звуки приглушувалися товстими килимами й завісами. Вся обстановка кімнати схиляла до конфіденційної бесіди: ніде не видно було аніякісіньких документів.

Шанобливо привітавши Сомса, він із трохи підкресленою дбайливістю замкнув єдині двері.

«Якщо клієнт запрошує мене до себе,— казав він часто,— то хай сам вживає яких завгодно застережних заходів. Якщо ж він приходить сюди, ми повинні показати йому, що жодне його слово не вийде з цих чотирьох стін. Я можу з певністю сказати; що-що, а збереження таємниці ми гарантуємо...»

— Ну, сер, чим можу служити?

У Сомса так здавило в горлі, що він насилу спромігся заговорити. Треба будь-що приховати від цієї людини, що він має якийсь інший інтерес до цієї справи, крім професійного; і на його обличчі машинально з'явилася звичайна крива усмішка.

— Я прийшов до вас так рано, бо в цьому ділі не можна втрачати жодної хвилини.— Якби він затримався хоч на хвилину, вся його рішучість зразу розвіялася б.— Чи є у вас вільна надійна жінка?

Містер Полтід відімкнув шухляду, витяг записника, перебіг очима записи і знову замкнув записника в шухляді

— Атож,— відповів він,— у мене є саме така жінка.

Сомс сів зручніше й поклав ногу на ногу — його зраджував хіба що легенький рум'янець, який міг здатися звичайним для його обличчя.

— Тоді негайно пошліть її стежити за місіс Айріні Герон, квартира Д, Труро-Меншенс, Челсі, до дальших розпоряджень.

— Зробимо,— сказав містер Полтід.— Напевно, розлучення?— і він дмухнув у переговорну трубку:— Місіс Бленч є? Мені треба буде поговорити з нею через десять хвилин.

— Хай усі повідомлення ідуть через ваші руки,— провадив Сомс.— Надсилайте їх особисто мені, з позначкою «секретно», рекомендованим листом, із сургучевою печаткою. Мій клієнт вимагає, щоб усе зберігалося в цілковитій таємниці.

Містер Полтід посміхнувся, ніби кажучи: «Не вчіть ученого, мій любий сер»,— і його погляд на одну мить ковзнув по обличчю Сомса з непрофесійною цікавістю.

— Він може бути цілком спокійний,— мовив він.— Ви курите?

— Ні,— сказав Сомс.— Зрозумійте мене: з цього, може, нічого й не вийде. Коли розкриється ім'я когось із зацікавлених осіб або коли вона запідозрить, що за нею стежать, то це може призвести до дуже серйозних наслідків.

Містер Полтід кивнув головою.

— Я можу включити цю справу до категорії шифрованих. За цією системою не згадується жодне ім'я; ми працюємо під номерами.

Він відімкнув іншу шухляду, витяг два клаптики паперу, написав на них щось і дав один із них Сомсові.

— Зберігайте його, сер: це ваш ключ. У мене залишиться дублікат. Справу ми назвемо 7х. Особа, за якою спостерігатимуть, буде 17; спостерігач — 13; будинок — 25; ви самі, тобто, я хочу сказати, ваша фірма — 31; наша фірма — 32, я сам — 2. На випадок, якщо вам доведеться згадати в листі вашого клієнта, я позначив його 43; особа, яка викличе підозру, буде 47; інша така сама особа — 51. Чи є у вас додаткові вказівки або побажання?

— Ні,— відповів Сомс.— Тобто є: будьте вкрай обережні.

Містер Полтід знову кивнув головою.

— Витрати?

Сомс знизав плечима.

— В розумних межах,— коротко відповів він і встав.— Тримайте цю справу цілком під своїм власним керівництвом.

— Цілком,— відказав містер Полтід, раптом опинившися між ним і дверима.— Незабаром я зайду до вас у тій, іншій, справі. До побачення, сер.

Його погляд знову ковзнув по Сомсові з непрофесійною цікавістю, і він відчинив двері.

— До побачення,— відповів Сомс, не озираючись.

Вийшовши на вулицю, він стиха люто лайнувся. Павутиння! І, щоб порвати його, йому доводиться вдатися до цього павучого, таємного, гидкого способу, що вкрай огидний для того, хто вважає своє особисте життя найсвященнішою частиною своєї власності. Але жереб кинуто, назад уже немає вороття. І він пішов у Полтрі й замкнув якомога далі зелений сап'яновий футляр і ключ до шифру, який з кришталевою прозорістю мав показати йому його сімейний крах.

Дивно, що той, хто все життя розкривав перед людьми таємниці власників й чужі сімейні чвари, так боїться, щоб люди дізналися про його власні сімейні справи, а проте воно не так і дивно, бо кому, як не йому, добре знати бездушність машини закону.

Він на цілий день поринув у роботу. Вініфред мала зайти до нього о четвертій; вони домовилися поїхати в Темпл на нараду з королівським адвокатом Дрімером, і, чекаючи її, він перечитав листа, якого умовив її написати в день від'їзду Дарті,