Війни художників - Станіслав Стеценко
— Візьміть сигарету, — Гущенко для виду поквапливо простягає їй сумочку. — Заспокойтеся. А сам думає: «Сьогодні ти вже зірвала завдання, дорога фройляйн Лені, а Клейсту вже пора закінчувати “нараду”». Він бере рукою найбільший шматок пляшки, аби не наступити на нього, і відчуває різкий біль від порізу гострим склом. Дивиться на руку — на підлогу падають краплі крові. На його руку дивиться й баронеса. Звісно, про продовження розваг не може бути й мови. Гущенко затискає поріз серветкою.
Двері прочиняються, і в щіліну зазирає офіціантка. Мабуть, почула брязкіт посуду. Вона здивовано дивиться на Лені.
— Будь ласка, приберіть це, — Гущенко киває на скалки на підлозі.
— О, пане, у вас рана! — офіціантка мчись кудись і за мить повертається з бинтом і йодом.
Лені, бурмочучи прокльони, починає одягатися. Поки офіціантка закінчує прибирання, а Гущенко зупиняє кров (поріз зовсім неглибокий), у дверях з’являються Клейст і Шютте.
Шютте вітається і байдуже оглядає Гущенка й розхристану жінку в мокрій від шнапсу спідниці. Клейст, навпаки, регоче з побаченого:
— Кепські ваші справи, дорогенька… Що це із вас капає? — Він принюхується. — Шнапс! Гер Гущенко, ви що, поливали геносе Зігфрід шнапсом? Що тут, донерветер, відбувалося?
Гущенко промовчав. Шютте дружньо плескає його по плечу і смикає дзвоника. Замовляє ще пляшку коньяку.
Ображена Лені, яка, здається, постаріла років на десять, нервово чепуриться. Фарбує губки, що помітно тремтять. Клейст налив Гущенкові й собі по півсклянки коньяку.
— Що це ви влаштували тут, фрау Лені? Сподіваюсь, що ваша поведінка не виходила за межі пристойності? Ідіть подихайте свіжим повітрям.
Баронеса схопилася на ноги, роздратовано махнула рукою і зникла за дверима.
— А ви, геносе Шютте, теж ідіть за нею, щоб вона там не почала чіплятися до офіціантів, — промовистим кивком він випроваджує і Шютте за двері.
За столом на кілька хвилин запала тиша. Клейст дістав з кишені пачку цигарок, простягнув Гущенкові і, коли той хитнув головою, закурив.
— Судячи з довгої паузи, ви збираєтесь мені сказати щось надзвичайно цікаве, гер Клейст? — посміхається Гущенко, тримаючи в забинтованій руці бокал з духмяним коньяком.
— Я не буду оригінальним. Вам удалося довести, що ви людина сильна. Я б сказав, непересічна. Ці якості вселяють повагу.
— Розумію, — киває Гущенко (значить, вони із Шютте бачили або принаймні чули, все що тут відбулося). — Гер Клейст, облиште словесні реверанси. До справи.
— Гаразд. Я хочу запропонувати вам працювати на нас.
Клейст не дивиться на Гущенка, опускає у бокал кубик льоду і, хитаючи бокалом, колотить лід у склянці.
— Про що йдеться? Малювати портрети працівників міністерства?
В кабінеті вже не так душно. Мабуть, запрацювала вимкнута на час «виступу баронеси» вентиляція. Прохолодне нічне повітря поволі заповнює кімнату.
— Сподівався, ви не будете клеїти дурня або розповідати мені про мораль. Адже у вашому ремеслі слова — це лише порожній звук.
— Не розумію, про що ви?
— Про ваше шпигунське ремесло.
Гущенко із задумою дивиться на кубик льоду, що виблискує в бурштиновій рідині. Каже:
— Уперше бачу, щоб у коньяк кидали лід…
— А ви спробуйте. Так п’ють коньяк у Буенос-Айресі.
— Ніколи не бував у Буенос-Айресі.
— То якою буде ваша відповідь? — Клейст нервує і не бажає далеко відходити від теми.
— Шпигунське ремесло. Ви мене зовсім збили із пантелику. Гадки не маю, про що йдеться.
Клейст невдоволено гмукнув, затягнувся сигаретою, випустив кільце диму:
— Гер Гущенко, в Німеччині чудово знають про вашу діяльність у Франції і про вражаючу кількість викраденої для Червоної армії секретної документації. Але нас це не обходить! Французи — наші вороги, Ради — наші друзі.
— З огляду на останнє, ваша пропозиція викликає подив.
— Гер Гущенко, тисячі радянських агентів працюють у рейху, і ми дивимося на це крізь пальці саме через дружбу з вашою країною. Якщо це, звісно, не переходить певні межі й не стосується безпеки держави. Я пропоную вам співпрацю. У жодному документі не буде фігурувати ваше прізвище. З вами контактуватиму лише я. Якщо ви говорите «так», ми обговорюємо фінансовий бік співпраці, якщо ні, дам вам спокій. Я знаю не гірше за вас, що не кожен агент здатен стати подвійним агентом.
Він пильно дивиться Гущенку в очі. Гущенко не відводить погляд, думає: «Скільки разів я сам це говорив: я пропоную вам співпрацю з радянською розвідкою, у жодному документі не буде фігурувати ваше прізвище…»
— Що я мушу сказати? — запитав він, не відводячи погляд від Клейста. Його губи торкнула ледь помітна посмішка.
— Ви називаєте суму, і Шютте її привезе сюди за 10 хвилин!
— А потім ви знімаєте на камеру, як я тут рахую гроші, — засміявся Гущенко.
— Обирайте будь-який інший варіант! Це може бути валіза у камері схову. Ми не просимо жодної інформації наперед. Ви все отримаєте авансом! Не потрібен жоден ваш підпис. Достатньо вашого слова. Вибираєте ви… І щоб ви думали конструктивно, повідомляю: є інформація, що вас збираються вбити…
— Хто?
— Ваші колеги з берлінської резидентури.
— Навіщо?
— Нам це невідомо. Але інформація нашими службами класифікується як достовірна відсотків на 70. Це великий ступінь достовірності. Ну, що ви надумали? — квапить Гущенка Клейст. — Сума може бути з чотирма нулями.
— Ні.
Клейст дивиться на Гущенка здивовано, насупивши брови, здається, він не вірить власним вухам.
— Ви не запитали про цифру перед нулями і валюту.
— Не