Шлюбний договір - Мішель Річмонд

тому я вислизнув до вбиральні. Вимивши руки, я кілька хвилин просто стояв, насолоджуючись тишею після цілого вечора балаканини. Коли я вийшов, у коридорі стояла Джоанна. Спочатку я подумав, що вона просто чекає, коли звільниться туалет, і лише потім зрозумів, що вона шукала зустрічі зі мною.

– Привіт, – сказав я.

Джоанна нервово оглянула коридор, потім прошепотіла:

– Вибач.

– За що? – здивувався я.

– Тебе тут не повинно було бути. Твого імені не було в списку запрошених. Напевно, листи розіслали, поки ми були у від’їзді. Я б тебе попередила, Джейку, і врятувала. Тепер занадто пізно. Вибач.

Вона підняла на мене зелено-карі очі, погляд яких я так добре пам’ятав.

– Мені дуже шкода.

– Гарна ж компанія, – сказав я, збитий з пантелику. – Нема за що вибачатися.

Вона поклала руку мені на плече, щоб сказати ще щось, але замість цього просто зітхнула.

– Тобі краще повернутися до решти.

Коли наступного дня я повернувся додому з роботи, на ґанку мене чекала велика коробка. Всередині було угорське вино і листівка. На ній було написано вишуканими золотими літерами:

«Ласкаво просимо, друзі! З нетерпінням чекаємо наступної зустрічі».

18

Хоча наближалися свята, Еліс і надалі цілими днями працювала. Надихнувшись ентузіазмом, з яким вона взялася за нову справу про захист інтелектуальної власності, партнери додали їй обов’язків.

Я теж із головою поринув у роботу. Через знайомих у церкві Ян підшукав мені кілька нових клієнтів. Більшість із них були подружніми парами з типовими проблемами – охолодження стосунків після народження дітей, зрада, фінансова криза.

До розлучення схилялися приблизно сім пар із десяти, і мені дуже хотілося змінити це співвідношення. Я навіть навчився протягом перших десяти хвилин визначати, у яких пар більше шансів зберегти шлюб. Не хизуючись скажу, що добре знаюся на мові тіла. Іноді виходило дещо зрозуміти навіть до початку бесіди. Подружжя, які сідали разом на диван, ще готові були поборотися за свій шлюб, а ті, які вибирали окремі крісла, вже, принаймні підсвідомо, прийняли рішення розлучитися або пожити окремо. Звичайно, є й інші ознаки: те, як люди сидять, куди спрямовані носки їхніх ніг, чи схрещені руки. Кожна пара посилала сотню сигналів, за якими можна було сказати, що чекає на шлюб у майбутньому.

Моїми улюбленими пацієнтами були Вінстон і Белла – обидва азіати, віком за тридцять років. Він працював у фармацевтичній компанії, вона – у галузі ІТ. Про свої проблеми вони говорили з гумором і не опускалися до взаємних звинувачень і докорів, що відрізняло їх від багатьох інших пар. Після знайомства з Вінстоном Белла ще якийсь час зустрічалася зі своїм колишнім бойфрендом. І хоча відтоді минуло вже майже десять років, недомовленість так і залишилася каменем спотикання в їхніх стосунках. Белла говорила, що якби Вінстон не сердився і не ревнував, то вона б за ці роки навіть не згадала про Андерса. На жаль, Вінстон ніяк не міг забути цього епізоду на початку їхніх стосунків.

У той четвер, поки Белла вийшла у вбиральню, Вінстон запитав, чи можуть люди бути щасливими разом, якщо у них щось не склалося від самого початку.

– Звичайно, – відповів я.

– А хіба ж ви не казали, що як стосунки зазнають краху, значить, щось відразу пішло не так?

– Казав.

– Ось я і боюся, що зерно сумніву було вкинуто ще тоді, коли вона зустрічалася із Андерсом, а тепер воно проросло і перетворилося на дерево, яке просто так не вирвеш.

– Той факт, що ви сюди прийшли, значно збільшує ймовірність щасливого результату. – Мені хотілося, щоб це було правдою, але я також розумів, що Вінстон, сам того не бажаючи, досі плекав це зерно, поливав його і підтримував у ньому життя, хоча і з найкращими намірами.

– Як же мені це побороти? – запитав Вінстон.

Видно було, що у нього дуже важко на душі.

– Вона, як і раніше, іноді зустрічається з Андерсом за ланчем. І мені не говорить. Я потім від спільних друзів дізнаюся, а коли питаю її, вона ображається. Ну і як мені їй довіряти, якщо вона бачиться з ним таємно? Невже минуле з ним таке важливе для неї, що вона готова ризикувати нашим майбутнім?

Коли Белла повернулася, я вирішив піти ва-банк.

– Белло, – сказав я, – чому ви досі підтримуєте стосунки з Андерсом?

– Ну, друзів так просто не кидають.

– Так, я розумію. Але оскільки ви знаєте, що ці зустрічі негативно позначаються на вашому шлюбі, можливо, варто бути відвертішою з Вінстоном? Наприклад, попереджати його про те, що ви будете обідати з Андерсом. Або покликати і його.

– Усе не так просто. Якщо я йому скажу, ми посваримося.

– Ось зараз не кажете і все одно потім сваритеся?

– Ну так.

– Часто буває так, що коли одна людина приховує щось від іншої, тому є якась неявна причина. Як ви думаєте, що може бути такою причиною у вас?

– У наших стосунках усе було непросто, – визнала вона. – Залишилося багато невирішеного. Тому я й не кажу Вінстону.

Плечі Вінстона опускаються. Белла сидить, відвернувшись від нього і схрестивши руки на грудях, і я розумію, що цей випадок важчий, ніж здавалося спочатку.

19

– Тобі Вівіан не дзвонила? – запитала мене телефоном Еліс.

Був ранок напередодні Різдва.

– Ні, – відповів я неуважно.

Я сидів на роботі і перечитував записи, чекаючи складного пацієнта – розумного і забавного п’ятнадцятирічного хлопця з депресією. Я переживав через його хандру та власну нездатність йому допомогти.

– Вона запросила мене на ланч, – голос Еліс звучав схвильовано. – Я сказала, що зашиваюся на роботі, але Вівіан стверджує, що це важливо, і я не знаю, як відмовитися після того, як вона поставилася до нас на тій вечірці.

Я закрив теку, заклавши пальцем потрібну сторінку.

– Як гадаєш, що їй потрібно?

– Гадки не маю. Удень замовила столик.

– А я думав, ти додому раніше приїдеш.

– Сумніваюся. Але буду намагатися.

Коли я приїхав додому, там було холодно, тож я розпалив камін і почав пакувати подарунки для Еліс. Здебільшого це були книги та альбоми, які вона згадувала в розмові протягом останніх кількох місяців, дві блузки з її улюбленої крамниці. Мені хотілося якомога краще оформити подарунки, найголовнішим з яких