Тіні літніх вечорів - Galcheja Vale-Vivre

Травень приніс із собою перші теплі вечори. Я сиділа на подвір’ї, вдихаючи свіжий запах весняного повітря, яке тепер пахло інакше — наче вже несло з собою обіцянку літа. Сонце, підсвічене рожевим небом, повільно ховалося за деревами. Це був той час, коли ти не можеш перестати мріяти. У моїй уяві я знову й знову уявляла повернення в село: знайомі стежки, Машчин сміх і… Марка.

Мені хотілося вірити, що це літо буде особливим. Що я зможу знайти відповіді на свої питання і, можливо, щось змінити. Але одночасно я відчувала тривогу. Що, якщо все залишиться так само? Що, якщо я помиляюся, і ці почуття живуть лише в моїй голові?

Моя сім’я почала обговорювати наші літні плани. Я з усіх сил намагалася переконати їх дозволити мені поїхати до дідуся. Це не було складно — вони знали, як я люблю ті канікули. І, здається, самі бачили, що я чекаю цього більше, ніж чогось іншого.

Одного дня я дізналася, що Машка вже точно поїде. Її мама написала моїй, і вони обговорювали, як організувати нашу поїздку. Я ледь стримувала радість. Усе ставало на свої місця.

Я знала, що попереду ще багато тижнів очікування, але здавалося, що моє серце вже давно в селі, на тихих стежках, де я мрію побачити його знову.