Тіні літніх вечорів - Galcheja Vale-Vivre

Після того, як Машка розповіла про Маркові слова, я ніби отримала заряд енергії. Щоденні справи, які раніше здавалися рутинними, тепер мали інший зміст — вони наближали мене до літа. Здавалося, що навіть час почав текти швидше, хоча чекання все одно відчувалося довгим.

Коли Машка поїхала назад до села разом із дідусем, я довго стояла біля хвіртки, дивлячись їм услід. У голові крутилися її слова: "Він питав про тебе." Я не могла повірити, що це реальність. Щоразу, коли я думала про це, всередині щось тремтіло, але це тремтіння не було страхом — воно було приємним, як вітерець у спекотний день.

Декілька днів потому мама повідомила, що ми нарешті вирушаємо в село. Мені здалося, що земля пішла з-під ніг від радості. Я заходилася збирати речі, хоча це й було трохи зарано. Я подумки уявляла, як все відбуватиметься: як я вперше побачу Марка, що я скажу йому, як він відреагує. Від цих думок моє серце калатало так сильно, що я іноді боялася, чи це помітно зовні.

У день від’їзду я прокинулася ще до світанку. Мені здавалося, що я чекала цього вічність. Дорога до села завжди здавалася довгою, але цього разу вона була особливою. Сонце піднімалося над горизонтом, забарвлюючи небо рожевими й золотими відтінками. Це був початок літа — і, можливо, початок чогось нового.