Інше ґроно проникнень і свідчень - Володимир Львович Єшкілєв

Він зробив павзу і спитав:

«І шо, Андрюша, кто пєрвий дєрьот даму?»

Івано-Франківськ,

січень 2006

Так буває, що якесь слово оволодіває тобою на півдня, на день, на добу. Воно крутиться у голові, безупинно розмножує себе у правій півкулі і втомлює ліву повзанням нервовими закінченнями. Воно тебе хоче. Воно тебе має. Воно на тобі паразитує. Воно напружує твій мовленнєвий апарат і навіть проривається у побутове спілкування. Переплітається із твоїми меседжами, вистромлюється з твого матючиння, спотворює твої звертання і плющить клікухи подружок. Співрозмовники мружаться, підозрюючи «ізмєну». Ця словарна агресія майже ніколи не буває спровокованою. Просто з усього щоденно-щожиттєвого словопотоку якась дика молекула хоч-не-хоч, але зачіпається за береги волохатими мацачками, вистрибує на поверхню твого неврозу і крутить хвостом: «Ти мене запам'ятаєш!».

От вчора ще раз перечитав роман «Архе» Любка Дереша. Там багато зачіпливих та мацакатих слів. Позаяк текст хороший, іноді навіть блискучий. Але зі всіх тамтешніх «грицаних», «малімонів», «ґєдзів», «в'юків» у мої береги вчепилося лише слово «шняга». Але зате як вчепилося! Мертвим абордажем. Шняга-шняга-шняга-шняга і знову шня-я-я-яга у всеможливих поєднаннях, варіаціях і вар'яціях внутрішнього монологу. «Згинь!» — кажу тій причепі: «Шняг би тебе трафив!» Не трафляє. Либонь шняжить.

Кажуть, що один із найдосконаліших способів знищення будь-чого — його наукове дослідження. Тож помиємо руки, нагостримо академічного скальпеля, зробимо причепливій шнязі розтин. Це, звісно, тупо, але ж тра щось робити, нє?

Почнемо. Перший розріз — вертикальний. Що таке «шняга»? На перший погляд: якась п…дохрєнь із молодіжного арґо. Щось середнє між прикольним предметом, прикольною пригодою й не менш прикольною оповідкою. Річ буття. Метафізична фіґовина, одночасно — метафіґічна шизотина. А насправді (напружтеся, несплячі охоронці ментальних засад!) — ретельно замаскована під новотвір фонетична контрабанда з прабатьківської арійської мови. Позаяк для індоєвропейців, які п'ять тисяч років тому гасали між Піренеями і Амуром, звукосполучення «sh-п» було одним із синонімів «слави». Звідси українське «шана» і китайське «шен». Натомість група слів, фонетично схожих з «уа-g(u)», у ті часи позначала прояви усілякої мерзоти: кошмарні видіння, лісових потвор, пекельних переслідувачів, трункові рослини, зраду і бабу-ягу. Отже «шняга» — достеменна мовна катахреза, анігіляція змісту на штиб «преславної мерзоти», «кульгавої досконалості», «афродітокаки».

«Горизонтальний розріз» шняги концентрує нас на поєднанні звуків «ш» та «н» у вітчизняних та чужинських варіантах. Тут нібито відкривається ширший простір: «шнобель», «шніцель», «шнур», «шнир», «шнапс». На обрії виникають далекі тіні покійного Шнітке, забутого Шнайдермана і перетлілого Шнольде. Якась германофілія, шняха-муха. Між тим, поєднання «ш» та «н» — модна позиція, «вайт треш». Шиплячий звук такий гламурний, піниться і тече. Лоскоче язика й шерехатить усе ностальгійне. Натомість «н» затверджує і вимагає. Заводить мотоцикла і сурово обриває шипіння гаспида. Достатньо пообертати їх місцями і магія враз щезає. «Нишпорка», «наш», «ніштяк», «ношпа» — яка сумна граматологія, розсереджена голосними, які гидкі, спазматичні сенси!

З українських прізвищ, приналежних нашому аналізові, найекзотичніше — Шнягафтьонок. Знайшлося також кілька Шнагайленок та Шнягичок. Усі — з Полісся і приналежних теренів, що дозволяє припустити наявність там особливої резервації, де зберігаються фонеми і номіни прадавньої Євразії. Адже я майже впевнений, що у лексику сучасних українських гіпі слово «шняга» потрапило невипадково. Зовсім невипадково. Воно підіслано тими таємними Геометрами, про яких так переконливо пише Дереш. Воно було закорковане у сарматську лексичну пляшку ще до нашої ери. Перепливло у ній ґотські і татарські лексичні повені, збереглося серед словесного свинства новітніх часів, відстоялося у поліських болотах. Потім вітчизняні наркомани знайшли ту пляшечку посеред своїх приходів, глючень і в'ючень, відкоркували і… пішла шняга, побігла, застрибала. Збагачуючи собою солов'їну мову нашого народу. Тішмося, брацця.

Хоча б раз у житті, навіть найзаскорузліший кухар-позитивіст відчуває за лаштунками свого фаху щось містичне. Воно виникає як несподіваний смак паштету, як унікальний колір запіканки, як неповторна міцність підливки. Йому немає пояснення й виправдання у межах звичного. Воно може вбити випадкового дегустатора й до сліз зворушити душу гурмана. Профанові воно надається рідкісно й ненадійно. Справжній метафізик шляхом пізнання символічних сутностей може з часом досягти регулярності цього дива. Й це єдине, що насправді виправдовує сполучення технік філософії із кулінарним мистецтвом.

Одним із найяскравіших прикладів чіткої близькості Таємного є звичайний томат. В ієрархії салатних інгредієнтів він мешкає на третьому рівні шляхетності. Овоч-аристократ, він одночасно може слугувати картою світобудови. Розріжте томат навпіл і придивіться до його структури. Ви побачите там і подвійне коло ґрунтових містерій Гермеса Телурика, що їх оспівав у «Буколіках» Верґілій, і Троянду Розгорнення послідовників Розенкройцера, й номограму Ін — Янь. Над розрізаним томатом рекомендується концентрувати світлу внутрішню енергію «ао» й медитувати в день св. Івана Хрестителя та на Вершечку Літа. Особливо надаються до медитації дозрілі «цукрові томати» європейського півдня. Перший сеанс варто почати під час щирої літньої зливи.

Томат містично споріднений із символами проточної води і джерельної бадьорості. Духовно спожитий овоч корисно спожити вдруге, себто у звичайному сенсі. Покришений твердий сир, часник та майонез складуть томатові гідну свиту. Цей салат-апрофен, відомий утаємниченим як «Брама Лемурії», може бути супроводом для певного гастрономічного настрою («равликової спраги», згідно з трактатом Шао Вана). Цей настрій можна розвинути й поступово, гармонійно вгамувати живим пивом та «Македонським салатом», симфонія якого повністю базується на овочах третього рівня шляхетності (150 г зеленої квасолі, 150 г моркви, 150 г свіжих огірків, 80 г солодкого перцю, 100 г цибулі, 250 г цвітної капусти, 100 г оливкової олії, 50 г оцту, гірчиця, петрушка, чорний перець).

Овочі третього рівня містять, крім іншого, ефірні масла. У концентрованому вигляді вони можуть супроводжувати споживання салатних складових четвертого і п'ятого рівнів шляхетності, зокрема спаржу, артишоки, пастернак, картоплю, бурячки. Прості салати-бельвю з неблагородних складових мають пригнічувальні властивості. Картопля, до прикладу, активно продукує негативну енергію «мар», властивості якої детально описані у «Містеріях Бамбукової галявини» Дзентаро і в працях