Звіяні вітром. Кн. 2 - Маргарет Мітчелл
Останні слова вона вимовила так запально, що в устах чоловіка це прозвучало б мало не як блюзнірство. Скарлет видивилась на Мелані, наполохана таким незвичним для неї спалахом.
— І ще сміють приходити до мене з цими брудними вигадками... Арчі, Індія, місіс Елсінг! Як вони можуть? Правда, місіс Елсінг сюди не приходила. Ні, вона таки не наважилась. Але вона завжди ненавиділа тебе, дорогенька, бо коло тебе більше упадало хлопців, ніж коло Фенні. І ще вона обурена, що ти зняла Г’ю з управителя на тартаку Але ти вчинила слушно, що зняла його. Він такий лінтюх, недотепа й нікчема! — Оце так одним махом Мелані вчинила розправу над товаришем своїх дитячих літ і залицяльником дівочої пори.— Щодо Арчі, то я сама винна. Не треба було давати притулку цьому старому лайдакові. Всі мені це казали, та я не послухала. Він не любив тебе, дорогенька, через в’язнів, але хто він такий, щоб догану тобі давати? Убивця, та ще й убивця жінки! І після всього того, що я для нього зробила, він приходить до мене й каже... Та я б нітрохи не шкодувала, якби Ешлі й застрелив його. Але я добре його висварила, можеш бути певна. І він забрався з міста.
Ну а Індія, то це таке підле створіння! Дорогенькі, я ще з першого разу, як побачила вас двох поруч звернула увагу, що вона ненавидить тебе й заздрить, бо ти куди гарніша від неї і мала більше залицяльників. А особливо ти їй стала ненависна через Стюарта Тарлтона. Вона так забила собі голову Стюартом... прикро мені казати це про сестру Ешлі, але, здасться, що, безперестану думаючи про нього, вона трохи схибнулася! Тільки так і можна пояснити її поведінку... Я сказала їй, щоб вона й на поріг не показувалась у мене, і що коли я ще раз почую про ці її брудні вигадки... то прилюдно назву її брехухою!
Мелані змовкла, і раптом гнівний вираз зійшов у неї з обличчя, а натомість з’явився смуток. Її, як і всіх джорджіанців, вирізняла щира відданість клановим зв’язкам, і думка про родинні чвари краяла їй серце. На хвильку вона завагалась. Але Скарлет була дорожча для неї, Скарлет була перша в її серці, отож вона мовила далі з любов’ю в голосі:
— Індія завжди ревнувала мене до тебе, дорогенька, бо ти мені ближча. Вона тепер уже ніколи не ступить на поріг цього будинку, а я ніколи не зайду туди, де приймають її. Ешлі згоден зі мною, хоч він тяжко переживає, що його рідна сестра вигадує такі...
Коли прозвучало ім’я Ешлі, перенапружені нерви Скарлет не витримали, і вона вибухнула плачем. Невже їй судилося весь час завдавати йому болю? На думці у неї лише одне було — як зробити, щоб він жив у щасті й безпеці, а виходило так, що за кожним разом йому від неї ставало тільки гірше. Вона розбила йому життя, позбавила самоповаги й гордості, підірвала його душевний спокій, що випливає з внутрішньої цілісності натури. А тепер ще посварила з сестрою, яку він так любив. Щоб урятувати репутацію її, Скарлет, і не зруйнувати щастя своєї дружини, він мусив пожертвувати Індією, виставити сестру як брехливу, ревниву й мало не божевільну стару панну — тоді як вона має слушність в усіх своїх підозрах і звинуваченнях. І тепер щоразу, коли Ешлі гляне в очі Індії, він побачить у них правду — правду, і докір, і холодну зневагу, на яку Вілкси були такі мастаки.
Знаючи, що для Ешлі честь понад усе, Скарлет розуміла, як він, певно, карається. Адже йому, як і Скарлет, доводиться ховатись за спідницями Мелані. Скарлет усвідомлювала, що іншого виходу нема, і знала, що це передусім через неї він опинився в такому фальшивому становищі, а проте... проте... Як жінка вона більше поважала б Ешлі, якби він застрелив Арчі й зізнався в усьому Мелані й людям. Вона розуміла, що несправедлива до нього, але відчувала себе занадто нещасною, щоб перейматись такими тонкощами. Мимохіть їй згадалися глузливі й зневажливі слова Рета про Ешлі, і вона подумала: а чи й справді Ешлі по-лицарському повівся в цій ситуації? І яскравий ореол, що оточував його від того самого дня, коли вона закохалася в нього, вперше ледь-ледь примерк. Пляма ганьби й провини, що лежала на ній, поширилась і на нього. Скарлет спробувала відігнати від себе цю думку, але тільки ще дужче розплакалася.
— Годі-бо! Годі! — скрикнула Мелані, відкинувши своє мереживо. Вона пересіла на канапу й пригорнула Скарлет до грудей.— Мені взагалі не треба було заводити про це мову й засмучувати тебе. Я розумію, як тяжко тобі на серці,— нам краще більш ніколи не торкатися цієї теми. Ані між собою, ані з будь-ким іншим. Вважаймо, що нічого такого не сталося, і квит. Але...— докинула вона з холодною затятістю,— Індії та місіс Елсінг я цього не подарую! Нехай не думають, ніби можна безкарно оббріхувати мого чоловіка й невістку. Я вже подбаю, щоб вони обидві не змогли й в очі людям глянути в Атланті. І кожен, хто віритиме їм чи прийматиме їх, буде моїм ворогом.
Скарлет, уявляючи собі довгий шерег прийдешніх років, з сумом усвідомила, що спричинилася до родової ворожнечі, яка на кілька поколінь порізнить і їхню рідню, і все місто.
*
Мелані дотримала свого слова. Відтоді вона жодного разу не заводила мови на цю тему ні зі Скарлет, ні з Ешлі. І взагалі ні з ким. Вона трималася з холодною відчуженістю, яка негайно переходила в крижану офіційність, коли хтось бодай пробував натякнути на те, що сталося. Протягом кількох тижнів після того незвичайного прийому, коли Рет так таємниче зник, а місто гарячкувало від збудження, пліток та поділу на
