Джерело - Айн Ренд

Читаємо онлайн Джерело - Айн Ренд
він пес, який радісно вимахує хвостом. Ти висловилася лагідніше.

— А решта п'ятдесят відсотків, Еллсворте? Поразка?

— Майже цілковита. Моя помилка. Я мав би знати, що хтось такий, як Пітер Кітінґ, навіть у ролі чоловіка тебе не знищить.

— Що ж, ти принаймні чесний.

— Якось я вже казав тобі, що це єдиний метод, що з тобою діє. Крім того, я впевнений, тобі не знадобилося аж два роки, щоб з'ясувати, чого саме я хотів від цього шлюбу.

— І ти вважаєш, що Ґейл Вайненд виконає завдання до кінця?

— Можливо. А ти що думаєш?

— Гадаю, я знову — лише побічний ефект. Чи не ти назвав його колись випадковим бонусом? Що ти маєш проти Вайненда?

Він зареготав, але цей сміх свідчив, що він не сподівався почути це запитання. Домінік зневажливо додала: — Але не вдавай, що ти шокований.

— Добре. Поговорімо відверто. Я нічого не маю проти містера Ґейла Вайненда. Я давно планував вашу з ним зустріч. Якщо тобі потрібні подробиці — він зробив дещо, що вчора зранку мене роздратувало. Він занадто спостережливий. Тому я вирішив, що пора.

— А тут іще Стоунрідж…

— А тут іще й Стоунрідж. Я розумів, що тебе це зацікавить. Ти ніколи не продалася б, щоб урятувати свою країну, свою душу чи життя чоловіка, якого кохаєш. Але ти продаси себе, щоб дістати для Пітера Кітінґа замовлення, на яке він не заслуговує. Подивишся, що від тебе залишиться після цього. Або від Ґейла Вайненда. Мені теж буде цікаво поглянути.

— Абсолютно правильно, Еллсворте.

— Усе правильно? Навіть пасаж про чоловіка, якого ти любила — якщо любила?

— Так.

— Ти не продалася б заради Рорка? Хоча, звісно, тобі не подобається чути, як вимовляють це ім'я.

— Говард Рорк, — сказала вона спокійно.

— Домінік, тобі не бракує мужності.

Повернувся Кітінґ із тацею коктейлів. Його очі лихоманково сяяли, і він робив багато зайвих рухів. Тухі підніс свій келих.

— За Ґейла Вайненда і за нью-йоркське «Знамено»!

З

Ґейл Вайненд підвівся, вийшов їй назустріч і привітався.

— Доброго дня, місіс Кітінґ.

— Доброго дня, містере Вайненд, — відповіла Домінік.

Він підсунув їй стілець, та, коли вона сіла, не повернувся на своє місце за столом, а так і стояв, розглядаючи її з виглядом знавця. Усе вказувало на те, що причини для такої поведінки очевидні, неначе вона знала їх, і в цьому не було нічого недоречного.

— Зовні ви, наче стилізована версія вашої власної стилізованої версії, — сказав він. — Зазвичай, дивлячись на моделей мистецьких творів, людина стає атеїстом. Але цього разу скульптор наблизився до Бога.

— Який скульптор?

— Той, що зробив вашу статую.

Він відчував, що за статуєю криється якась історія, і переконався в цьому зараз, побачивши, як закам'яніло її обличчя, перекресливши на мить стриману байдужість.

— Де й коли ви бачили цю статую, містере Вайненд?

— У моїй галереї, сьогодні зранку.

— Де ви її взяли?

Настала його черга здивуватися.

— Хіба ви не знаєте?

— Ні.

— Ваш друг Еллсворт Тухі прислав її мені. Як подарунок.

— Щоб влаштувати мені цю зустріч?

— Не так прямолінійно, як, гадаю, ви думаєте. Але загалом — так.

— Він мені про це не сказав.

— Вам не подобається, що статуя в мене?

— Не дуже.

— Сподівався, ви скажете, що в захваті.

— Аж ніяк.

Він неформально вмостився на край столу, витягнувши і схрестивши ноги, і запитав:

— Схоже, ви втратили слід статуї та намагалися її знайти?

— Два роки.

— Ви не отримаєте її назад, — сказав він, пильно дивлячись на неї, — але можете отримати Стоунрідж.

— Тоді я зміню думку. Я в захваті, що Тухі віддав її вам.

Він відчув гіркуватий тріумф — і розчарування, вирішивши, що може читати її думки, бо вони такі очевидні. Урешті-решт, він запитав:

— Бо це дозволило нам зустрітися?

— Ні. Тому що ви передостання людина в світі, яку я хотіла б бачити власником цієї статуї. Але Тухі — остання така людина.

Радість перемоги розтанула; це було не те, що повинна була сказати чи подумати жінка, яка хоче отримати Стоунрідж.

Він запитав:

— Ви не знали, що вона в Тухі?

— Ні.

— Ми повинні об'єднатися проти нашого спільного друга містера Еллсворта Тухі. Мені не подобається бути пішаком, і я гадаю, що вам теж. Містер Тухі не сказав так багато. Ім'я скульптора, наприклад.

— Він вам не сказав?

— Ні.

— Стівен Меллорі.

— Меллорі?.. Це не той, хто намагався… — він голосно розреготався.

— У чому річ?

— Тухі сказав, що не може згадати імені. Цього імені…

— Невже містер Тухі досі здатен вас здивувати?

— Він зробив це кілька разів протягом останніх днів. Це особливий різновид вправності — бути таким вульгарним, як він. Дуже складний різновид. Мені майже подобається його артистизм.

— Я не поділяю ваших смаків.

— У жодній царині? Ані в скульптурі, ані в архітектурі?

— Я впевнена тільки в архітектурі.

— Хіба доречно таке казати?

— Можливо, що ні.

Він поглянув на неї.

— А ви цікава.

— Не мала наміру вас зацікавити.

— І це ваша третя помилка.

— Третя?

— Перша стосувалася містера Тухі. За цих обставин слід було очікувати, що ви вихвалятимете його, цитуватимете, покладетеся на його незаперечний авторитет в царині архітектури.

— Але можна було очікувати, що ви знаєте Еллсворта Тухі. Цитати були б недоречними.

— Я мав намір сказати це вам, якби ви дали мені шанс.

— Це мене розважило б.

— Ви очікували, що вас розважатимуть?

— Так.

— Історією про статую? — Це було єдине дошкульне місце, яке він виявив.

— Ні, — її голос звучав твердо. — Не про статую.

— Розкажіть мені, коли її зробили і для кого?

— Містер Тухі про це теж забув розповісти?

— Очевидно, що так.

— Пригадуєте скандал, пов'язаний із будівлею, що називалася храм Стоддарда? Два роки тому. Вас тоді саме не було.

— Храм Стоддарда… А звідки ви знаєте, де я був два роки тому?.. Стривайте, храм Стоддарда. Я пригадав: блюзнірська церква чи якийсь інший об'єкт, що дав нагоду біблійській бригаді завити на повне горло.

— Так.

— Там була… — він затнувся. Його голос прозвучав твердо і вперто, як і її. — Там була статуя оголеної жінки.

— Так.

— Тепер розумію.

Він хвильку помовчав. Потім сказав різко, наче тамуючи в собі лють, причин якої вона не розуміла:

— Тоді я був десь на Балі. Мені прикро, що весь Нью-Йорк побачив статую раніше за мене. Але я не читаю газет, коли плаваю. Я наказав звільнити кожного, хто принесе на яхту газету Вайненда.

— Ви колись бачили фотографії храму Стоддарда?

— Ні. Споруда була варта статуї?

— Статуя майже варта споруди.

— Храм зруйнували, так?

— Так. За допомогою

Відгуки про книгу Джерело - Айн Ренд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: