Молоко з медом - Іоанна Ягелло

— Ох, доню. Хоч би ти не перевела свого життя.

— Кіт — хороша людина. І він мене кохає.

— Можливо, — відповіла мати. — Я теж… Ми із твоїм батьком… Мені теж здавалося, що все буде чудово.

Єва штовхнула двері офісного центру, приклала картку до зчитувача й піднялася ліфтом нагору. Що ж, раніше, колись, вона мріяла не про таке, але вже змирилася. Мабуть, не кожен може жити так, як би йому хотілося. Тепер Лінка напевне це зрозуміє.

Лінка сіла на лавці й підставила обличчя під сонячні промені. Кажуть, що під час вагітності гормони позбавляють жінку здорового глузду. Щось у тому мусить бути, бо вона почувалася мов одурманена. Серцебиття її дитини. Це було справді неймовірно! Невідомо чому, Лінка перестала всім цим перейматися. Пригадала, як учора всі сиділи за столом, мов якісь ворони чи інквізитори. Боже, вона вагітна — і це найбільша на світі проблема? Їй було шкода, що Адріан не радіє разом з нею, але вона через це не перестала радіти сама. І раптом збагнула, що сидить на тій самій лавці чи принаймні недалеко від того місця, де була тоді на фото її мама, з нею на руках і Каською в животі. Про що вона тоді думала? Мабуть, не почувалася щасливою, якщо потім сталося все оте?

Це було те саме фото, з якого все й почалося. Лінка знайшла його в бабусі, у її будинку під Сероцьком. Фотографія була нечіткою, але фотограф її залишив. На знімку була мама з немовлям і великим животом! От тільки вона не мала брата чи сестри! Ну, крім зведеного братика, Кая, але ж він народився значно пізніше. Лінка почала дошукуватися — і відкрила неймовірну родинну таємницю: мама мала ще одну дитину, але не дала собі ради потому, як загинув її чоловік, Лінчин батько. У неї була депресія, довелося лікуватися в психіатричній лікарні. Каська потрапила до дитбудинку. А за кільканадцять років мама Лінки знову пережила нервовий зрив і вирішила розшукати Каську.

Лінка роздумувала, як можна так вчинити — віддати дитину. Як це взагалі можливо? Тепер, після відвідин лікаря, вона думала ще про одне. Чи її мама взагалі любить дітей? Якщо сприймає їх як щось страшне, тоді як сталося, що в неї була вона? Невже мама завжди була такою сумною? А коли народився Кай? На жаль, Лінка погано все пам’ятала. Кай з’явився, коли їй було дев’ять років. Звісно, вона допомагала його доглядати, коли братик був маленьким, але із часу маминої вагітності спогадів у неї залишилося небагато. Напевне, упродовж кількох місяців від неї взагалі все приховували, тож вона довідалася пізно й відразу, що це буде братик… «Гм, а взагалі цікаво, — подумала Лінка, — коли можна довідатися, якої статі малюк?» Певна річ, відразу погуглила. Писали, що із шістнадцятого тижня. Отже, за місяць з невеличким вона зможе дізнатися, хлопчик це чи дівчинка! Оце так!

Кого б вона хотіла? Лінка й гадки не мала. Дівчинка може бути такою, як вона… а може, ні? А вона така сама, як її мама? Не обов’язково. А хлопчик? Чи зможе вона виховати хлопця сама, без чоловічої допомоги? Вона навіть не уявляла, як воно насправді, проте відчувала, що з дівчинкою їй було б легше.

Дві качки пливли на середину озерця. Пара. Звичайно. Навіть качкам це вдається. Цікаво, а качур покидає свою дружину, щойно та знесе яйце? Вона цього не знала, та їй здавалося, що це неможливо. У тварин, здається, усе не так складно. Качки не мають дурних амбіцій і не вимагають від життя забагато, їм досить бути качками. Для них потомство найважливіше. Раптом Лінці стало так сумно. І — хоч щойно зовсім так не думала — розхвилювалася. Що з нею буде? Невдовзі почнеться навчальний рік, як вона даватиме собі раду? А як фотографуватиме? А що буде з її блогом? Усе це здавалося тепер частиною якогось іншого життя, життя, яке назавжди минуло. Ні, геть ці думки! Витягла телефон і перевірила, що робиться в месенджері й у групах.

Каська написала, що вже повернулася до Варшави й запитувала коли вони зустрінуться?

Наталія написала, запитала, як справи.

А ще написав Оскар. Ой леле, вона так давно його не бачила. Повідомив, що буде у Варшаві. І, може, щось писатиме для «Випускника». І чи не хоче вона до нього приєднатися.

Цікаво, подумала Лінка, як там його мама.

Оскар пакував валізу, а мама готувала канапки в дорогу.

— Чотири вистачить? — спитала.

— Мамо, ну що ти, я щонайбільше дві з’їм, — усміхнувся хлопець. Ох уже ці матері. Їм здається, що коли вони як слід не потурбуються, то діти помруть з голоду.

— Візьми теплий светр, погода зміниться.

— Я вже взяв, — знову всміхнувся син. — Я ж лише на кілька днів їду.

— Ну, хтозна… — таємниче відказала мати.

— Що «хтозна»?

— Нічого… Треба нам поговорити.

І цієї миті хтось подзвонив у двері. Мама відчинила, і досередини ввійшла якась пара. Чоловік і жінка трохи за тридцять.

— Будь ласка, — сказала мама. — Зараз я вас проведу. Садок ви вже бачили? Ось кухня й вітальня, нагорі дві спальні. А тут ще одна кімната.

— Як гарно! — захоплювалася жінка. — Скрізь дерево! І яка чудова кухня!

Що вони тут робили? Оскар гадки не мав. Але їхні слова йому полестили. Звичайно, він любив цей дім, він тут виріс і за останній рік уклав у нього чимало праці.

— Можна, ми піднімемося нагору? — запитала жінка.

— Звичайно.

Коли за ними зачинилися двері, Оскар відразу запитав, у чому справа.

— Я думаю, чи не продати цей будинок. І переїхати до Варшави.

— Ти жартуєш?

— Аж ніяк. Я… добре все обміркувала. Зрештою, уже досить довго я думаю тверезо. Оскаре… ти не можеш тут залишатися. У тебе тут жодних перспектив. Я вважаю, що було б добре, якби ти повернувся до своєї школи, я вже навіть дізнавалася…

— Ти дізнавалася?

— Звичайно. Я знаю, що тобі тут добре, але які тут перспективи? Тобі треба розвиватися, бо інакше нічого не буде. Скажімо, якщо ти цей рік ще проведеш тут, але потім до університету однаково поїдеш до Варшави. А я… Я не хочу залишатися тут сама. Забагато спогадів. Ну, і ще одне.

— Умгу, — Оскар відчував, що от-от розплачеться, хоч і не знав, чому.

— Якби не ти, якби ти тоді не повернувся, то не знаю, що б зі мною сталося. Чесно. Тепер я сильніша, але