Молоко з медом - Іоанна Ягелло

Вітек поклав долоню на Рутин живіт і відчув, як усередині щось ворушиться й перекочується, мовби якесь маленьке звірятко силкувалося вирватися із замалої клітки.

— Я приніс тобі воду й ще дещо. Та-дам! — і витягнув коктейль з манго, який Рута обожнювала. Дуже дорогий коктейль.

— Не треба було… — мовила дівчина. — Із грішми сутужно…

— Дай спокій! Досить, що тобі доводиться тут сидіти. Ти заслужила на щось приємне.

«Коли він устиг так змінитися?» — подумала Рута. Адже спершу це був просто жах. Вітек заявив їй, що дитина — це її вигадка, і він не марнуватиме собі життя, бо хоче отримати освіту й узагалі не уявляє собі, як вони житимуть. Рута вже вирішила, що поповнить ряди матерів-одиначок, як раптом сталося диво — і Вітек повернувся й перепросив її. Учився заочно, знайшов роботу, може, не з бозна-якою зарплатнею, але все-таки. І тільки «Білі мишки» залишалися проблемою. Рута не могла керувати кав’ярнею з лікарні. «Мишки» спорожніли. Не тому, що не було кому працювати. Просто забракло керівниці, тож довелося зачинити кав’ярню, бодай ненадовго. Руті був потрібен хтось, кому вона могла довіряти, хто точно б упорався з усім. Того, хто знайде працівників, візьме їх на роботу, заплатить їм, за всім догляне, оновить меню, найме прибиральницю… І таке інше. Якби Вітек спробував… Вони б могли організувати класну родинну фірму… Якби замість тієї його роботи… Але він виявився таким упертим!

— Вітеку, треба щось робити з «Білими мишками».

— Відмовся від них!

— Але як? У мене угода оренди до кінця року, я мушу платити, кав’ярня нічого не заробляє, ти справді не хочеш, не можеш цим зайнятися?

Вітек розвів руками.

— Ти ж сама знаєш, що з мене поганий менеджер. Це ти природжена бізнес-вумен.

— Ага, ну, звісно. Бачиш, яка з мене бізнес-вумен.

— Руто ти ж знаєш, що я розуміюся лише на одному, тільки це я й хочу робити в житті?

Авжеж. Вітек уступив на романську філологію, він цікавився французькою мовою, культурою Франції й мріяв перекладати французьку літературу польською. А працював на якійсь задрипаній інфолінії. Він справді не мав до цього хисту, був геть несхожим на Руту, але ж можна себе примусити?

— Ну, гаразд, — дівчина зітхнула й відчула, як їй знову заболів живіт. — Тоді дай, будь ласка, оголошення.

Дівчина вже усвідомлювала, що матиме проблеми. Бо хоч «Білі мишки» й були гарною кав’ярнею, де подавали смачну каву й чудові тістечка, та доходу приносили небагато. Рута обожнювала цю роботу, і їй не дуже заважало, що після сплати оренди й зарплати їй залишалася половина середньої зарплатні. Вона більшого не потребувала, воліла мати задоволення й здобувати нові вміння. Та було зрозуміло, що жодна людина з вищою освітою, із досвідом, не візьме на себе такої кав’яреньки. Та й оренда була високою. Саська Кемпа — дорогий район, а Рута не хотіла підвищувати цін, боялася, що тоді до них узагалі ніхто не ходитиме. Тож усе було не дуже оптимістично.

Вітек пішов, нині він працював після обіду, а Рута машинально взяла телефон і побачила, що їй написала Лінка, одна з дівчат, котрі в неї працювали. Гм, минулого року вона казала, що звільняється, бо не встигає з навчанням, може, щось змінилося?

— Я у відділенні патології вагітності. Нічого серйозного, але мені треба лежати. Можеш прийти, то побалакаємо.

Лінка ввійшла до вестибюлю й аж здригнулася. Вона ненавиділа лікарні. Від самої думки, що в одній з них народжуватиме, їй ставало недобре. Пригадала, як із хворим Каєм на руках прибігла до приймального покою. Хлопчик мав таку лихоманку, що Лінка боялася, аби малий не помер. Тоді Адріан їй допоміг, так і почалося їхнє знайомство. «Що ж, мабуть, можна спершу бути лицарем на білому коні, а потім сучим сином», — вирішила Лінка. Рута докладно пояснила, де саме лежить, тож потрапити туди вдалося без проблем.

— Я принесла тобі апельсини, — сказала вона. — Чомусь мені здалося, що їх приносять до лікарні. Може бути?

Рута кивнула головою.

— Звичайно.

— Як ти себе почуваєш?

Рута розповіла їй усе, і про Вітекове повернення. І що дитина має невдовзі народитися, хоч і передчасно, і що це хлопчик, і що імені вони ще не вибрали. А насамкінець розказала про катастрофічну ситуацію, у якій опинилися «Білі мишки».

— От халепа, — спохмурніла Лінка. — Кепсько це все.

— А загалом… ти б не хотіла працювати з вересня?

— Я? — перепитала Лінка.

— Ну, а хто? Ти хіба не про роботу прийшла поговорити?

— Ні… узагалі ні… я не знаю. Я… — Лінка зітхнула. — Не повіриш, але я теж вагітна.

— Не вірю! — вигукнула Рута, і щось їй знову кольнуло в животі.

— От бачиш, я ж казала, що не повіриш.

— Але як це взагалі могло статися?

— Блін, ти говориш, як моя мати, — Лінка заговорила тихіше. Вона раптом усвідомила, що в палаті є й інші жінки. — Сталося-всралося. Я щось наплутала з тими таблетками, то й сталося. Але найгірше те, що Адріан… ну, схоже, що від усього відмовився.

Рута співчутливо глянула на неї. Вона добре розуміла, що та відчуває.

— О Боже… Як же так? Адже ви були., ви ж така чудова пара! Я ж пам’ятаю, як він тобі допомагав у кав’ярні!

— Ага. Були. А тепер він каже, що хоче вчитися в Англії і таке інше. Що це я його вплутала.

— Не переймайся, — відповіла Рута. — Ти ж знаєш, як було зі мною. Він повернеться, точно повернеться. Просто зараз він почувається, як переляканий хлопчисько. От побачиш, повернеться й на руках тебе носитиме.

— Може, і так. Сподіваюся, що він невдовзі зміниться.

— Звичайно, — запевнила її Рута. Бо вона була переконана в цьому. Авжеж, багато хлопців залишають своїх дівчат і не повертаються, але ж не тоді, коли ті носять під серцем їхніх дітей.

— А що з ім’ям? — раптом зацікавилася Лінка. — Чому ви не можете вибрати?

— Бо Вітек хоче назвати його Казимиром. Казимиром, розумієш? На честь прадідуся. Його на честь прадіда звуть Вітольдом, але це не так жахливо, як Казимир.

Лінка зареготала.

— Так отож, усі просто вмирають від сміху, щойно це чують.

— Ні, я сміялася, бо так звуть мого брата. Його теж назвали на честь прадідуся, а мене Халіною — на честь прабабусі.

— То ти Халіна?

— Звісно. Лінка. А він — Кай, тобто більшість зве його Каєм. Як героя «Снігової королеви». Загалом непогане ім’я. Краще, ніж