Українська література » Сучасна проза » Чумацький шлях - Володимир Кирилович Малик

Чумацький шлях - Володимир Кирилович Малик

Читаємо онлайн Чумацький шлях - Володимир Кирилович Малик
очі, і в малинові вуста.

– Люба моя! Єдина! Я такий щасливий!

Вони обоє були щасливі і довго ще стояли на перекидному дощаному мосту під стрімкими валами козацької фортеці. І хоча тут повівав дошкульний морозний вітерець, їм було тепло: їх зігрівало щире юне кохання.

Лиш коли сонце сіло за дахи будівель на горі, Катря сплеснула руками.

– Ой Боженьку! Як пізно вже! Ходімо, Йвасю! Бо Хуржик, мабуть, давно виглядає нас і зичить нам чортів і в живіт, і в печінку!

Розділ другий
1

Великдень видався ранній, але сніги вже зійшли з землі, і люди раділи весні.

У понеділок, на другий день Великодня, в корчмі бунчукового товариша Михайла Оріхівського зібралися лубенські та засульські чумаки.

Зібралися вони на раду, – тому сторонніх у корчму не пускали. Платили оптом – за вечір.

За довгим столом, заставленим різними наїдками, жбанами з пивом, череп’яними кухлями, чарками та плесковатими пляшками з горілкою, сиділи поважні чоловіки – в сукняних чумарках, підстрижені «під макітру», трохи вже захмелілі, і вели розмову про наступну поїздку до Криму по сіль.

На чільному місці, бо був найбагатший і споряджав у дорогу десять паровиць, сидів Хуржик, жував солонувату тараню і, запиваючи холодним пивом, з внутрішньою тривогою чекав хвилини, коли можна буде розпочати мову про отаманство. Як і в попередні походи до Криму, і тепер йому дуже хотілося стати отаманом чумацької валки, бо мав характер самолюбний і владний. Не терпів, коли над ним хто-небудь верховодив. Однак знав, що чумаки, пам’ятаючи з власного досвіду його крутий норов, можуть на цей раз обрати когось іншого. Ну, хоча б Пилипа Зайця, теж не бідного чумака, чи Трохима Задою, котрий уже приміряється до отаманства, бо, ще коли сідали за стіл, ніби ненароком, обмовився, що нині бере в дорогу десять возів, тобто не менше, ніж він, Хуржик. Отож треба якось випередити обох та й прихилити до себе тих, хто не може чи не хоче перейти йому шлях.

Помітивши, що пива в жбанах залишилося на денці, а пляшки стояли порожні, він гукнув до молодої шинкаревої дочки:

– Гей, шинкарко, чого стоїш? Хіба не бачиш, що посуд сухий – ні пива, ні горілки вже не стало? Ось на червінця та принеси нам з льоху, щоб холодніше було! Та й смаженини підкинь у миски, щоб було що покласти на зуба! Та ще й в’язку тарані не забудь! Щоб усі знали, як гуляють лубенські чумаки! Нічого не шкодуй! Я плачу!

Чумаки схвально загули:

– Ой, як добре! Оце так утнув Семен Михайлович! Далебі, не поскупився!

А коли шинкарка поставила на стіл пляшки та дерев’яне відерце з холодним пивом, а в миски вивернула зі сковороди запашні шматки підсмаженої золотистої ковбаси, молодий засульський чумак Терентій Кваша, відомий у всій окрузі співак і вигадник, раптом заспівав:

Славно, браття, славно, славно, браття, жить! З нашим отаманом не доводиться тужить!

Тут же пісню підхопили всі, хто сидів за столом, і в стелю ударив могутній грім приспіву:

З нашим отаманом не доводиться тужить!

Співав і Хуржик. А коли пісня скінчилася, запитав ніби між іншим:

– До речі, браття, чи не пора нам подумати над тим, хто очолить нашу валку? Кого отаманом оберемо? Яка ваша думка? Та перед тим, як сказати слово, давайте промочимо горло, щоб у ньому це слово не застряло!

Це сподобалося всім. Налили в чарки – випили, закусили ковбасою. А Терешко Кваша ударив долонею по столу.

– Браття, та якого ліпшого отамана, аніж Семен Хуржик, нам треба? Га? Адже не раз уже водив нас до Криму

Відгуки про книгу Чумацький шлях - Володимир Кирилович Малик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: