Адепт - Володимир Львович Єшкілєв
Опівдні, коли сонячне сяйво відігнало за обрій, у простори склавинських земель, сірі пасма вологого мороку, наша валка проминула Саркельську браму в мурі Ханбалика. Західний мур Ітхелю будівничі склали з обмащених глиною брил та колод: лише вежі, високі і шестикутні, були збудовані з великих жовтих цеглин. На висоті п'ятдесят ліктів цегляні блоки веж прикривали мідні й чавунні плити, підвішені на гаки. Стулки величезної Саркельської брами були також зроблені з чавуну і яскраво пофарбовані у червоний, синій та жовтий кольори, над брамою вискалювалася величезна бронзова паща. Це був знак роду Ашини, бо «ашина» мовами східного Степу означає «вовк».
Старший валки показав гузам-охоронцям свою Зірку і ми в'їхали до столиці Великого Кагана.
Ітхель простягся двома берегами Великої ріки Ітель, яку булгари й буртаси звуть Балгою і яка поділяє Великий Степ на західний — печенізький, де визнають Єдиного в образах сонячних Ідолів і Зірок, та східний, гузький. У східному Степу більшість племен визнають Тангру, але чимало було й дияволосповідників, що поклонялися сатанинській істоті, котра мешкала у Карайласі — Чорній Вежі на відножині гори Хурса-Алп.[68]
Та частина Ітхелю, котра займає західний берег Великої ріки і називається Ханбалик, забудована палацами урядовців, будинками воєначальників і радників царя. Тут багато розкішних гаїв. При берегах Ітилю на розлогому підмурку зведено царський палац, що нагадує широку плескату вежу. Він збудований із лискучої червоної цегли і на його даху ростуть сріблясті дерева. Подвійний, наповнений водою рів оточує підмурок палацу, а брами в його стінах викувані з сірої семендерської бронзи. Навколо палацу на чотирьох квадратних площах стоять чотири синагоги з блискучими мідними банями. Навколо синагог розташовані будинки семидесяти двох найповажніших іудейських родин, предки яких прийшли з півдня на заклик першого царя Обадії. Південніше від царського палацу збудована фортеця Салуд, де перебуває царська гвардія — арсії.
Біля фортеці Салуд мешкають християни і там є два храми — грецької та вірменської громад. На північ від палацу живуть склавини, а далі, за муром Ханбалика, взимку стоять незліченні юрти печенігів та північних булгар.
Місто на східному березі Ітилю називається Саргиш — Жовте місто, бо більшість будинків там із дерев'яних колод, обмащених глиною з пагорба Хен-Баш. Живуть там здебільшого купці — іудеї, мусульмани, сповідники Тангри… Але більшість мешканців Саргишу моляться Аллаху. Тридцять мечетей та мазарів[69] здіймають свої мінарети та бані над жовто-сірими пласкими дахами споруд Саргишу. Де-не-де можна побачити гайок у дворі заможного купця, але більшість вулиць східної частини столиці — це курні, встелені білим порохом хідники між глиняними, без вікон, похмурими оселями, та гомінливі караван-сараї на березі Великої ріки, де величезні склади ховають у своїх дерев'яних черевах строкаті скарби обидвох ойкумен — Холодної й Теплої. Шість базарів удень і вночі заповнюється й випорожнюється тими череватими будівлями. Три головні дороги Саргишу постійно заповнені караванами і на одному з його майданів я нарахував якось півтисячу верблюдів одночасно.
Від небезпек східного Степу Саргиш захищений муром, набагато потужнішим за укріплення Ханбалика. Цей мур має тридцять ліктів заввишки і його охороняють шістдесят дев'ять веж висотою вісімдесят ліктів. Перед муром насипано високий вал, а рів між ними вшир сягає п'ятнадцяти ліктів. Над північною частиною Саргишу здіймаються круглі вежі цегляної фортеці Башнур, де розташовано п'ять сотень варягів.
Має Ітхель ще й третю частину — Священне Місто. Розмістилося воно на високому острові посеред Ітиль-ріки, ближче до західного берега. На острові-висипі збудовано палац Великого Кагана з п'яти великих будівель із цегли, зодягнутих у сніжно-білий арганський мармур. Споруди палацу оточує білий мур: відшліфовані мармурові пластини його обличкування сяють при заході сонця, немов пурпурові дзеркала. З-за муру видніються розкішні дерева, завезені з різних країн і дбайливо доглянуті у суворому кліматі степового міста. В південній частині острова знаходиться прадавнє святилище язичників — Печера Чорної Риби. Вона була шанованою на весь Степ святинею в ті забуті часи, коли на берегах Ітилю жили племена жінок-войовниць, що забили навіть перського імператора Кіра[70], переможця двадцяти держав. Прадавній каган Бешту віддав Чорній Рибі свою улюблену доньку — й уникнув небезпеки. Правовірний іудей цар Ханукка хотів зруйнувати поганську святиню, але сто шістдесят родів Степу — від Ітилю до країни жовтошкірих Шинів — повстали супроти Ханукки. Той відступив.
Раз на три роки Великий Каган із роду Ашини приходить до Чорної Риби і слуги залишають його наодинці з Тисячолітньою Істотою. Каган розповідає Рибі про всі події в обидвох ойкуменах, а Риба пророкує йому підступні напади демонів на Раш-Хазарі і засоби їх відбиття. За це Каган дарує Рибі двох найгарніших наложниць зі свого гарему. Одну з них Риба з'їдає, друга стає жрицею святої Печери. Всі в Хазарії знають слова віщунки Тахшіт: «Доки живе Чорна Риба, не загине жовте місто Степових Вовків».
Острів охороняє особливий загін з юнаків найшляхетнішого походження. Всі вони є молодшими синами патріархів семидесяти двох іудейських родин — нащадків споборників Обадії Першого. Якби Великий Каган загинув наглою смертю, або ж був порушений пророчий спочинок Чорної Риби — всі ці юнаки, їхні жінки та діти були б страчені. Щоб ні один корабель не міг наблизитися до острова, навколо нього вкопані у дно Ітилю бронзові гострі стовпи, і лише нечисленні стерничі, відібрані охороною, знають таємний шлях до Священного.
Над золоченою головною вежею палацу Великого Кагана майорить білий шовковий стяг із зображенням червоного стрибаючого вовка. Цей прапор — знак того, що в палаці перебуває сам живий бог степових поган — Божественний Захарія Ашина Шонор, Великий Каган Раш-Хазарі. Кожного дня, в час пробудження Кагана і в час його злягання з головною дружиною Залманою, служники сурмлять у велетенські бронзові труби. Ревіння цих труб, схоже на рев Зеркелева у буртаських болотах, чути і в Ханбалику, і в Саргиші. Зачувши їхній
